З Відня дійшли нас ось-такі вісти про клюб рускій:
Сего тиждня прибули вже до Відня посли Мандичевскій і Охримович [посла Телишевского доси нема ще у Відни]. Під проводом о. Мандичевского, яко заступника голови, почали ся відбувати засїданя клюбу. [Ухвали клюбу в справах шкільних були подані в "Дѣлї" після надісланого нам комунікату клюбового].
Клюб порішив поперед справу заквестіонованого послом Підляшецким членівства посла Вахнянина. Отже пос. Підляшецкій поставив внесенє, щоби п. Вахнянина приняти до клюбу яко посла ще не належачого до клюбу, а пос. Барвіньскій друге внесенє, щоби доповнити лише занеханої до того часу формальности приняти. Удержало ся внесенє п. Барвіньского.
Посол Романчук виїхав був сего тиждня на кілька днїв з Відня а коли повернув і довідав ся, що клюб все-ще уважає єго за члена і за-длятого не уконституував ся инакше, явив ся позавчера на засїданю клюбу під проводом о. Мандичевского, щоби остаточно вияснити своє становище, і зложив таку заяву:
"З причини, що декому з членів давного клюбу ще не ясні відносини мої до инших членів, прийшов я сюди повторити нинї при більшім числї послів то, що я перше сказав при трьох, а именно, що я міг би з другими лиш тогдї оставати в давній звязи, коли-б они заняли становище мною тогдї вказане. Коли-ж так не стало ся, я уважаю попередну звязь клюбову між нами за зірвану від дня 6 н. ст. цвітня і не беру нїякої одвічальности за те, що стало ся від того часу."
На сю заяву п. Романчука звернув ся до него п. Підляшецкій з предложенєм, щоби він остав ся дальше в клюбі — коли не може яко голова клюбу, то яко член звичайний, належачій з ним разом до опозиції серед клюбу, тим більше, що клюб своєї давнїйшої ухвали о політицї вільної руки нїякою новійшою ухвалою не змінив. На те відповів пос. Романчук, що він обстає при своїй заяві, тим більше, що другі члени давного клюбу фактично відступили від давнїйшої ухвали політики вільної руки. По тій своїй заяві пос. Романчук вийшов, полишивши прочих послів серед их наради над будучою промовою п. Барвіньского при буджетї міністерства просвіти."
Отсе наші вісти з Відня.
Так прийшло вже вкінци до того, що давний клюб рускій під проводом п. Романчука перестав истнувати. Від якогось часу можна було того надїяти ся.
Клюб сей зложив ся був з послів, що вийшли з загальних виборів в роцї 1891 на основі звістної деклярації послів руских в соймі в падолистї 1890 року. Клюб той — дякувати "хитрій" механіцї виборчій, котра не допустила до вибору многих кандидатів-народовцїв, — навіть посла о. Н. Сїчиньского — вийшов так неодноцїльний, як тілько може бути. Навести лиш имена вибраних послів: Романчук, Барвіньскій, Телишевскій, Підляшецкій, Мандичевскій, Охримович і Брилиньскій, а зараз можна сказати, що між тою сїмкою годї знайти двох з однаковими думками. Найблизше ще, здавалось, пристали к собі Романчук і Телишевскій, однакож, як відомо, Телишевскій був першій, що своєю брошурою закаламутив воду в клюбі рускім, а натомість найблизше до Романчука станув був Барвіньскій — і стояв так доти, доки клюб держав ся політики т. зв. "вижидаючої", т. є. доки не треба було заняти супротив правительства більше різкого становища.
Політика "вижидаюча" була природним наслїдком того, що стало ся перед виборами в соймі, але она очевидно не могла тягнути ся іn infinitum, мусїла перемінити ся в політику неприхильну правительству — після того, чи зроблена в соймі рускими послами проба удасть ся чи не удасть ся, то значить: чи правительство своїх приречень додержить чи не додержить. Найбільшу нетерпеливість в "вижиданю" проявив посол Телишевскій і дав тому — може більше нервовий — вираз в звістній своїй брошурі. Пос. Романчук, беручи справу холоднїйше, не сходив з занятого становища вижидаючого і спільно з п. Барвіньским докладав усїх сил, щоби правительство вивязувало ся з своїх приречень. Однакож минув рік, минав другій, а сподїване не сповнялось — бодай далеко не в такій мірі і не в такій спосіб, щоб задоволяло Русинів і оправдувало політику клюбу. Під осїнь 1892 року ситуація стала вже досить прикра — і підчас побуту послів Романчука і Барвіньского у Львові рішено зірвати "вижиданє", а заняти становище независиме а при тім рішуче. Оба сі посли згідно тогдї пристали на те — і по належнім зазначеню сего звороту в "Дѣлї" — узнали за відповідне зложити таку заяву устно намістникови через депутацію. Се й сповнила депутація, в котрої склад входили посли ради державної Романчук і Барвіньскій, посол соймовий д-р Савчак і відпоручники "Народної Ради" д-р Кость Левицкій і Белей. Сей крок одобрили під сам конець 1892 року загальні збори "Народної Ради", памятні ще й до нинї всїм з грімкого протесту п. Н. Вахнянина против поступованя краєвого правительства і Поляків та й з ухвали внесеня п. Ив. Рудницкого, щоби рускі посли в радї державній і в соймі рішучо і при кождій нагодї зазначували невдоволенє руского народу, рішучо підносили жалоби й домаганя єго та встоювали ся за заспокоєнєм потреб Русинів, хоч-би мали перейти до опозиції і то до зорґанізованої опозиції.
Беручи на увагу склад клюбу руского в радї державній можна було сподївати ся, що зворот зі становища "вижидаючого" не то до опозиційного, але хоч-би до справдї рішучо независимого не пійде легко, але чого нїхто не надїяв ся, то сего, що в тім дїлї пос. Романчук стрітить найбільшу перепону від п. Барвіньского. А оно так стало ся — і в дальшім ходї довело до остатної сумної подїї. Два напрями політичні бороли ся з собою з разу глухо в клюбі, потім перейшли на арену парляменту. Факти всїм відомі.
Пос. Романчук, голова клюбу, супротив того явища, небезпечного в самім зародї своїм, не здобув ся на рішучість, щоби зло в самім початку убити, а узнав за річ відповіднїйшу fortwursteln, стараючись по змозї годити суперечности, виглядуючи де тілько дало ся дорогу посередну, аби тілько клюб держав ся яко-тако в цїлости. За таку посередну дорогу він уважав і політику "вільної руки", котра стояла до 6 н. ст. цвітня яко ухвала клюбу, хоч п. Романчук про свою особу стояв за політикою виразно відпорною супротив правительства і хоч певно не довірював, аби політика вільної руки могла вже мати супротив правительства справдї "вільну руку"... Оно й показало ся зовсїм наглядно, коли до ради державної увійшов пос. Вахнянин в характері політичного товариша п. Барвіньского.
Пос. Романчук уже по звістнім висказї намістника при закритю сойму — по висказї "bez tych panów" — міг сподївати ся, що навіть політика "вільної руки" в клюбі ради державної мусить взяти в лоб, — не догадував ся може лиш того, в якій се стане ся спосіб. А оно стало ся зовсїм просто — після засади пана Ясєньского: раl go w łeb maczugą, niech się nie męczy długo... Пп. Вахнянин, Барвіньскій і Охримович під президією о. Мандичевского вибирають речником клюбовим для дебати буджетової — не голову клюбу, але п. Вахнянина, а той в имени клюбу радикально валить обовязуючу клюб політику вільної руки, а оферує клюб до диспозиції правительственної коаліції і проклямує окрему коаліцію з Поляками, котрої не було. На сесю "деклярацію" наступає многозначуща деклярація п. Залеского, потім нїчо не значущі деклярації міністрів Плєнера й Віндішґреца — і la comedia finita: клюб рускій нї з сего нї з того вскочив за одним замахом аж у обі коаліції.
Дай вам Боже видихати здорово! — сказав на се клюбови рускому пос. Романчук і полишив своїх колишних товаришів разом з п. Підляшецким, котрий — блаженнії вірующії — все ще не покидає віри, що він сидить в давнім клюбі з політикою "вільної руки"...
Дѣло
21.04.1894