◦ ◦ ◦ ◦

† О. Теодозій Лежогубський, ґімн. катехит, директор укр. дівочої ґімназії, заслужений священик-громадянин помер у Львові. Похорон відбувся д. 5. цвітня 1919.

З покійником зійшов до гробу один з найзнатнійших наших священиків-громадянів, гідний наслідник своїх попередників Трещаківських, Огоновських, Качалів, Танячкевичів і многих інших, що то свій уряд духовній тісно лучили з громадянською працею. Покійник знаний був усьому нашому громадянству, бо в національних урочистостях виступав завсіди як духовний проповідник, що своїми реліґійно-патріотичними бесідами поривав слухачів. Працював Покійник в многих наших товариствах як виділовий, а як довголітний сотрудник львівських парохій причинився дуже до згуртовання і національного осьвідомлення львівського міщанства.

Похорон заслуженого громадянина прибрав характер народньої маніфестації. По богослуженню в Святоюрієвській церкві, де Преосв. Митрополит в похоронній проповіді прославив йoгo заслуги як священика, педаґоґа і громадянина, двигнувся величний похоронний похід на личаківське кладовище, де зложено Його тлінні останки. Земля пером Покійникови, а память Його з рода в род!

Польські власти увільнили з Dąbia всіх священиків з виїмком о. Кузьмака з Мшани. З перемиських священиків-громадянів повернули о. проф. Ом. Кормош і о. Мих. Комарницький. Їх як і інших з околиці вітаємо щиро на волі.

Голова Директорії і головний атаман військовий Укр. Нар. Республики, Семен Петлюра не дає спокою редакторам польських часописів. Являється їм навіть у сні в виді якоїсь апокаліптичної потвори. Томуто польські часописи ведуть завзяту боротьбу проти цього страховища. З початку відмавляли йому всяких кваліфікацій на атамана, бо він "гайдамака", "бандита" і був "послугачем в тернопільській лазні", не є отже ані гербовим "шляхціцем" ані не вміє на фортепяні грати. Колиж Петлюра не брав собі цього до серця, то редактори силоміць клали його кілька разів до гробу і ревіли вічную память. Та з Петлюрою не легка справа; він встав з гробу і як "udzielny książę" приймав в Ходорові на авдієнції славного ґенерала Бартельмія, що то вже як 12-літний хлопчина займався трудними проблємами европейської політики. І не має тут пірвати чоловіка "шевська пассія"? Петлюра несамовитий тай годі, а редактори в розпуці. Аж тут і поміч від "osoby przybyłej z Ukrainy". Ця за посередництвом "kresowego biura рrasowego" подала до відома редакторам, що Петлюра утік перед "zburzоnem wojskiem", а в дорозі до Одесси "miał być wysadzony jego pociąg w powietrze". Тепер певно сидить Петлюра на місяці, щоби знов з'явитися за кілька днів, а редактори бодай через день два потішаться, що його вже нема. Не завидуймо їм того, най тішаться; звісно, є одна катеґорія людей, котрим до втіхи не треба багато....

Будучий історик польсько-української війни буде знаменито бавитись, коли прийдеться йому переглядати річники умової праці панів редакторів i "krеsowego biura".

Український голос (Перемишль)