Політика дразненя

Супротив крайного шовінізму голосів впливової частини польскої праси, котра — хотячи змести Русинів з лиця землї — стеоретипно виспівує давно улюблену пісоньку "niema Rusi" і, завдаючи брехню исторії і правдї, крутить всякими сфальшованими арґументами, щоби лиш дійти до свого, до неґації Руси, підносять ся тут і там польскі голоси, котрі про рускі справи говорять без шовінізму, і річи розважають з точки більше тверезого осуду. До таких голосів можна зачислити і статью, поміщену в ч. 2. львівскої ґазетки Kronika з дня 15 цвітня під заголовком: "Polityka drażnienia".

Автор, згадавши на вступі про Костюшківске торжество і добачивши в нему маніфестацію натури переважно суспільної, пише дальше так:

"На око здавалось би, що демонстрація того закрою в демократичній на-скрізь суспільности рускій повинна була найти глубокій відгомін, а тимчасом стало ся просто инакше. Хто читав рускі дневники з кількох остатних днїв, той знає, з якою нетаєною неохотою, майже з сарказмом приймали они кожду прояву Костюшківского торжества. Слїдитель, що вдоволить ся зсумованєм кількох внїшних черт і не завдасть собі труду — вглянути в суть річи, збагнути єї мотиви і причини, винайде з розповсюдненого певною частію нашої праси богатого словаря епітетів, закид хоч-би москвофільства, і кине єго у відповідь на становище заняте рускою суспільностью супротив наших торжеств Костюшківских.

Але не будьмо поверховними слїдителями і загляньмо глибше. Ото передовсїм возьмім собі до руки річники котрого-небудь з галицких дневників [польских], з виїмкою може одного або двох, і перестудіюймо, що там писалось про руску квестію. Есенцію політичну цїлого ряду статей, котрі в подобі зарева упали між сколочену і ненастанно юджену суспільність нашу, назвемо коротко: політика дразненя. Всї можливі скалї і ґами, почавши від підїздових зачіпок против дрібних прояв жизнености у Русинів, аж до арґументів тої системи як запереченє истнованя руского народу, — є там репрезентовані. Упоминаючись з печаливостю, впрочім зовсїм оправданою і похвальною, о подоптані права наших земляків під заборами россійским і пруским — тут, де крихта власти дістала ся в польскі руки, та сама польска праса хотїла би в зародї убити в суспільности рускій то, що є безсмертне: бажанє відрубного истнованя народного.

Ми могли би навести тут цїлий ряд тих ґазет, на щастє стоячих лиш виключно в услугах посїдаючих кляс, де політика дразненя від давна веде ся з невмолимою завзятостью. Але хто-ж не знає тих дневників, щоби аж треба було добувати их на яву? Досить буде навести один з головних орґанів русиноїдних Рrzеgląd, котрий мав відвагу напятнувати всїх дїятелїв і патріотів руских именем аґітаторів, а истнованє окремого народу руского зачислити до илюзій, вмовлених в темного хлопа. Які наслїдки може видати той засїв, кождий уявить собі легко. Одним з тих наслїдків є як-раз абстіненція Русинів в Костюшківскім торжестві.

Теорія "неистнованя Русинів" яко окремого народу, котра бушувала у нас в 1860-их роках, нинї на-ново починає входити в моду і в поставі соромливих полуслів, або таки явно формулована [як в Przeglad-i] видобуває ся на стовпцї дневників. Чи супротив таких прояв роззвіреня праси ліберальної і консервативної можна дивуватись, що руска суспільність уникає навіть всїх позорів, котрі могли би потвердити отсю теорію, що усуває ся від участи в Костюшківскім торжестві, щоби факт участи маніфестації в честь польского героя не понимано яко добровільну апробату твердженя, що Русини се лиш частина польского народу. Може нї?

Політика дразненя треває дальше і, маючи сильні економічні мотиви, буде тревати так довго, доки не наступить основна направа наших відносин суспільних. Ми покищо обмежуємо ся до того, що пригадуємо нашій суспільности, обаламученій буржоазійною прасою, що можна бути добрим, щиро люблячим свій край Поляком, і не будувати штучних гат для пливучого що-раз ширшим руслом народного руху серед Русинів, з котрими демократичні елєменти наші завсїгди щиро симпатизують і в практицї солідарно стремлять до сповненя спільних постулятів суспільних."

Дѣло