Фізик Макс Теґмарк у книзі 2014 р. “Наш математичний Всесвіт” сміливо заявив, що “протони, атоми, молекули, клітини та зірки” є не більше, ніж непотрібним багажем. Справжньою реальністю натомість є математичний апарат, який створений для опису поведінки матерії — однак не сама матерія. Теґмарк вважає, що Всесвіт — це набір “абстрактних об’єктів без жодного зв’язку між собою”. По-справжньому існують, на його думку, лише описи, а не об’єкти, що описуються. Відкидаючи матерію, істинним буттям він наділяє лише інформацію.
Цей абстрактний підхід, званий “інформаційним реалізмом”, є радше філософським, хоча й виник він у рамках фізики й став підвалиною так званої “цифрової фізики”. Мотивацію в його основі неважко збагнути.
Ще давньогрецькі атомісти вважали, що речі можна ділити на дедалі менші частинки. Якщо довести цей процес до кінця, то наприкінці ми отримаємо атоми — об’єкти, які далі ділити вже не можна. Грецькі філософи уявляли їх собі настільки конкретно, що навіть наділяли їх формою. Але з розвитком наших знань про світ стало зрозуміло, що навіть атоми можна далі ділити на ще менші частинки, ті — на ще менші, і так до безкінечності. В кінці залишиться те, що, здається, не має жодної конкретності взагалі — ефемерна субстанція, яка називається енергією або полем. Проте чи справді вона існує? Чи, може, це лише концептуальне знаряддя для опису природи, яке, однак, саме позбавлене конкретної сутності?
Деяких фізиків це наводить на думку, що те, що ми називаємо “матерією” — з усією її “твердістю” (solidity) та конкретністю, — є лише ілюзією. По-справжньому реальним є лише математичний апарат, який вони розробляють у своїх теоріях, а не світ, який ми сприймаємо у відчуттях і для опису якого цей математичний апарат, власне, й був створений. Вони стверджують, що такий контрінтуїтивний висновок випливає з теорії — й аж ніяк не є нарцисичним і нежиттєвим твердженням.
Справді, як вважають інформаційні реалісти, матерія випливає із інформації, а не навпаки. Навіть розум — психіка, душа, — можливо, також є тільки епіфеноменом суто абстрактних інформаційних маніпуляцій. Але якщо це правда, то що ж таке тоді ця “інформація”? Як можна її збагнути, якщо немає жодного фізичного або ментального субстрату, в якому вона може бути укорінена?
Як бачимо, одна справа — сказати, що інформація первинна та існує окремо від розуму та матерії, і зовсім інша — збагнути, що ж такий вислів може означати (якщо узагалі що-небудь). Можна, наприклад, написати — як це зробив Люїс Керрол в “Алісі в дивокраї”, — що усмішка Чеширського кота залишається, коли сам кіт зникає, проте не так просто збагнути, що ж це може означати.
Наше інтуїтивне розуміння концепту інформації, яке у 1948 р. переконливо описав Клод Шеннон, полягає у тому, що інформація — це міра кількості можливих станів незалежної системи. Таким чином, вона є властивістю субстрату, що лежить в її основі, та пов’язана з його можливими конфігураціями, а не властивість як така. Сказати, що інформація існує сама собою — це так само, як говорити про брижі без води чи танець без танцюриста. Такі твердження хоч і граматично правильні, але позбавлені сенсу. Це — гра слів, яке має ще менше значення, ніж фантазія, адже фантазія хоч може бути внутрішньо узгодженою та зрозумілою.
Дехто вважає, що серйозні прихильники інформаційного реалізму мають бути добре обізнані з цією лінією критики. Як вони узгоджують з нею свою позицією? Уривок із книги “Природа інформації” італійського філософа Лучано Флоріді, здається, може бути підказкою:
“Інформація є напрочуд поліморфним та полісемантичним концептом, тож її пояснення залежать водночас від прийнятого рівня абстрактності, кластера рекомендацій та цілей, що спрямовують теорію. Інформація залишається сумнозвісно невловимим концептом”.
Через таку концептуальну двозначність інформаційний реалізм неможливо фальсифікувати. Якщо концепт “невловимий”, то як же ми можемо встановити, чи він хибний? Визнаючи також, що інформація може бути мережею “логічно пов’язаних, але взаємно незвідних концептів”, Флоріді стверджує, що її “невловимість” може бути внутрішньою та нерозв’язною.
Якщо природні сутності (наприклад, матерія чи поле), які, здається, лежать за межами людського розуміння, мають право бути “незрозумілими” та “невловимими”, то ці характеристики важче виправдати стосовно людського концепту, такого як інформація. Якщо ми винайшли якийсь концепт, то повинні чітко визначити, що ми під ним розуміємо. Адже інакше він надто туманний, щоб бути значущим. З цього, своєю чергою, випливає, що наділяти інформацію первинним існуванням буквально немає сенсу.
Те, що інформаційний реалізм — необґрунтований, однак, не скасовує проблеми, яка мотивувала його з самого початку. А саме — усвідомлення, що в основі того, що ми називаємо матерією, лежить чиста абстракція або фантазм. Як може конкретність світу перестати існувати, як тільки ми ближче придивимось до того, що таке матерія?
Щоб якось розв’язати цю проблему, нам потрібна не гра слів в інформаційний реалізм — натомість слід розпочати із того, що безпосередньо нам дано. Конкретність та цілісність світу є властивостями нашого досвіду. Світ, який вимірює, моделює та передбачає фізика, — це світ перцепцій, категорій розумового процесу. Фантазми та абстракції пов’язані лише із нашим описом цього світу, але аж ніяк не з ним самим.
На манівці ж нас звело уявлення про те, що світ, який ми описуємо, існує окремо від нашого досвіду, а не є самим цим досвідом. Однак нементальний світ є абстракцією. Тож навіщо дивуватись, що ми не можемо там знайти тієї цілісності та конкретності, що становлять зміст нашого досвіду? Проблема, з якою ми зіштовхнулись, — це лише витвір самої думки; усвідомлення неможливості створити щось із розрідженого повітря наших теоретичних звичок та упереджень.
Теґмарк правий, що якщо матерію визначати як щось, що існує за межами розуму, то вона стає не більше, ніж непотрібним багажем. Але із цього справді сміливого висновку тоді випливає, що Всесвіт — це не більше, ніж ментальний конструкт, який ми бачимо на “екрані” свого досвіду. “Математичний Всесвіт” Теґмарка у своїй суті — ментальний, адже де ще існує математика — числа, множини, рівняння, — як не в розумовому процесі?
Як я детально розглядаю у своїй книзі “Ідея світу”, з жодного з цих тверджень не випливає соліпсизм. Математичний Всесвіт існує в розумі, але не в нашому персональному розумі, а радше — в трансперсональному просторі розумового процесу, який постає перед нами як фізичність — з усією своєю конкретністю, цілісністю та визначеністю, — як тільки наш персональний ментальний процес починає взаємодіяти з ним через спостереження. Цей ментальний Всесвіт — це саме те, до чого веде нас фізика, а не невловимі ігри інформаційного реалізму.
Bernardo Kastrup
Physics Is Pointing Inexorably to Mind
Scientific American, 25.03.2019
Зреферував Є. Л.
13.04.2019