Опера «Лоенґрін» Ріхарда Ваґнера, нова постановка якої відбудеться 1 березня у Львівській національній опері, має тривалу та захопливу історію на львівській сцені.
Її прем’єра відбулася ще 1877 року у театрі Скарбка (тепер – це Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької), і впродовж 1877-1939 рр. постійно поновлювалася в репертуарі як театру Скарбка, так і Великого міського театру (нині – Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької).
Наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ століття оперу «Лоенґрін» у Львові співали, однак, не мовою оригіналу (німецькою), а у польському перекладі Аурелія Урбанського. І разом з тим, велике значення у виконанні головних партій цієї опери мали українські співаки. Зокрема, на прем’єрі 1877 року поміж італійських і польських вокалістів головну партію Лоенґріна виконував українець з походження Юліан Закревський.
Модест Менцинський та Юліан Закревський - виконавці головних партій в опері «Лоенґрін».
Юліан Закревський (1852-1915) – оперний та камерний співак, драматичний тенор. Навчався у Львівській гімназії, брав приватні лекції у Кароля Мікулі, у 1874 р. вдосконалював свою майстерність у проф. Піццолаті у Венеції. Співав в хорах Ставропігійської бурси, Духовної семінарії, хоровому товаристві «Теорбан». Зі сезону 1870/1871 рр. 18-річний співак стає хористом, а потім солістом Львівської опери (дебютував у партії Йонтека в «Гальці» С. Монюшка). Гастролював у багатьох країнах Європи – на сцені театрів у Києві, Варшаві, Кракові, Празі, Москві. Виконував головні партії в операх Дж. Россіні, Дж. Маєрбера, Дж. Верді, Г. Доніцетті, Р. Ваґнера (Лоенґрін і Тангойзер), С. Монюшка, Ш. Гуно, Ж. Бізе та ін.
Після відкриття будівлі Великого міського театру у 1900 році, на його сцені невдовзі поновлюється «Лоенґрін», де головну партію виконують, зокрема, славетні українські оперні співаки Модест Менцинський та Олександр Мишуга.
Модест Менцинський (1875-1935) – виняткова постать в історії української та світової вокальної школи, адже артист мав у своєму репертуарі чи не найбільше ваґнерівських партій. За свою кар’єру він співав 10 із 13 головних тенорових партій в операх Р. Ваґнера – Лоенґріна, Тангойзера, Парсіфаля, Зіґфріда («Зіґфрід», «Загибель богів»), Трістана, Зіґмунда («Валькірія»), Еріка («Летючий голландець»), Вальтера фон Штольцінґа («Нюрнберзькі мейстерзінгери»), Кола Рієнці («Рієнці»). Збереглися записи М. Менцинського, зокрема, виконання уривків із «Лоенґріна» і «Тангойзера» Р. Ваґнера.
Про початок свого творчого шляху, М. Менцинський писав: «Сталося так, що мені, кому батьками було обрано дорогу теолога, навчання за товстими монастирськими мурами у Львові не подобалося. Моя душа тужила за мистецтвом і музикою, і це було для мене найтяжчим випробуванням. Відвідування театру студентам теології найсуворіше заборонялося. Всупереч цьому, я знаходив засіб обходити суворі правила монастиря, і тоді серце й вухо насолоджувалися музикою «Лоенґріна» і «Тангойзера». Таємно відвідував я також професора консерваторії Валерія Висоцького і брав у нього перші уроки співу. Ніхто про це, звичайно, не знав, це були, власне, «крадені уроки», проте дуже цінні для мене»[1].
Тут варто наголосити на ролі Валерія Висоцького – педагога Львівської консерваторії, із класу якого вийшло багато видатних співаків: окрім М. Менцинського - Соломія Крушельницька, Євген Гушалевич (син відомого українського письменника Івана Гушалевича), Адам Дідур, Олександр Мишуга, Яніна Королевич-Вайдова, Філомена Лопатинська та інші. Висоцький не спеціалізувався на інтерпретації ваґнерівських опер і навчав своїх учнів італійської манери співу, адже сам здобув освіту у Франческо Ламперті і починав свій шлях із міланської Ла Скала. Однак, він допомагав учням усвідомити відповідальність і краще зрозуміти конкретні труднощі при виконанні ваґнерівських партій. Отримавши добру школу у Висоцького, більшість його знаменитих учнів вдосконалювали свою майстерність у Європі: так, Менцинський - у Ю. Штокгаузена у Франкфурті, Соломія Крушельницька – в Італії і у Відні в Й. Ґенсбахера, А. Дідур – у Мілані.
Олександр Мишуга. На примірнику лібрето вказано, що партію Лоенґріна виконував О. Мишуга (з архівів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника).
Український оперний співак Олександр Мишуга (1853-1922) володів гнучким, виразним голосом із рідкісно красивим тембром, а також яскравим драматичним талантом. Славетний Карузо, почувши співака на сцені оперного театру у Кракові, назвав його «королем ліричних тенорів». Мишуга з великим успіхом виступав на всіх провідних європейських сценах – Мілана, Львова, Варшави, Кракова, Відня, Лондона, Берліна, Стокгольма, Парижа, Санкт-Петербурга, Києва тощо. Одна із найулюбленіших партій виконавця – Стефана в «Страшному дворі» С. Монюшка, виступав також в операх «Галька» С. Монюшка, «Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті, «Ромео і Джульєтта», «Фауст» Ш. Гуно, «Кармен» Ж. Бізе, «Ріґолетто», «Бал-маскарад», «Травіата», «Аїда», «Отелло» Дж. Верді, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулак-Артемовського, «Евгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського та інших, особисто спілкувався з Р. Леонкавалло та П. Чайковським. Від 1905 протягом 5-ти років Мишуга викладав у Музично-драматичній школі М. Лисенка у Києві, згодом – у Варшавському музичному інституті й школі співу в Римі.
Не можливо не згадати про славетну українську співачку Соломію Крушельницьку (1872-1952), ім’я якої нині носить Львівська національна опера. Не вдалося знайти відомостей, чи вона виконувала саме на львівській сцені ваґнерівські твори, однак відомо, що Крушельницька мала у своєму репертуарі шість головних партій з опер Ваґнера – Ельзи («Лоенґрін»), Єлизавети («Тангойзер»), Брунгільди («Валькірія», «Загибель богів»), Валькірії («Зігфрід») та Ізольди («Трістан та Ізольда»).
Зі слів самої Крушельницької: «Створення жіночих образів Ваґнера – велика, але й нелегка радість. У цих образах чітко вимальовується героїчна лінія (згадайте хоча б Брунгільду). Всі вони майстерно окреслені, проте постійно коливаються між реальним життям і невловимістю вигадки. […] Ізольда – це постать з легенди, але її пристрастям притаманні глибокі людські риси. Я, що ніколи не хвилювалася в інших спектаклях, цілком втрачала спокій, коли повинна була співати цю партію»[2]. Ці слова видатної співачки підкреслюють насамперед копітку акторську працю над роллю, не кажучи навіть про вокальну майстерність. І справді, одна зі заслуг Соломії Крушельницької на світовій оперній сцені (понад її виконавську майстерність, яка була на найвищому рівні) – осмислення та новаторська інтерпретація жіночих партій із ваґнерівських драм.
Уперше працюючи над партією Ельзи з опери «Лоенґрін», С. Крушельницька розуміла усю складність драматичного втілення цієї ролі. Співачка спеціально повторно проходить курс сценічної гри та навесні 1895 року їде до Відня, де вивчає опери Р. Ваґнера під керівництвом Йозефа Ґенсбахера. Невдовзі вона успішно дебютує у цій партії на сцені краківської опери. Її інтерпретація Ельзи вперше представляє образ жінки, далекої від розуміння реальності, яка живе у власному ідеалізованому світі. Таке трактування було справді новаторським на тогочасній оперній сцені, де жіночі партії мали переважно однопланове вираження почуттів. Дальший поступ С.Крушельницька робить в трактуванні образу Брунгільди, в якій поєднуються сила неземної істоти, разом із земними почуттями любові. Така двоїстість, підкреслена співачкою, глибоке відчуття образу, оригінальність та модерність інтерпретації ваґнерівських жіночих партій свідчить про розуміння нею нових тенденцій реалізму у тогочасному театральному мистецтві[3].
Соломія Крушельницька. Співачка партії Ельзи в опері «Лоенґрін».
Світова публіка і критики, захоплені голосом С. Крушельницькою та її виконанням ваґнерівських партій , не скупилися на похвали українській співачці:
«Роль Ельзи виконувала Крушельницька, молода чарівна співачка, […] нечуваною грацією і надзвичайно милим голосом якої публіка була вкрай захоплена» (Le Gaulois, 1902, Париж)[4];
«величним святом був тріумф «Лоенґріна» з прекрасною інтерпретацією [Крушельницької]. […] Своєю чистотою та глибиною співу вона зворушує серця, коли з її уст чуєш ваґнерівську музику» (Il Progresso, 1898, Чилі)[5];
«[Соломію Крушельницьку] […] називали ідеальною Ельзою. Вона і справді ідеальна, ця шляхетна і чарівна сеньйорина, що так прекрасно відображає палку та болісну пристрасть Ельзи. Спів її – ніжний, мелодійний, захопливий, а чистий і дзвінкий голос широкого діапазону – відмінно поставлений» (Данте Манґі, 1898, Італія)[6].
Із записів співачки фрагментів Р. Ваґнера, зберігся «Бойовий клич Валькірії» з опери «Валькірія» Р. Ваґнера.
Варто згадати таких українських співаків-виконавців партій Р. Ваґнера, діяльність яких пов’язана зі Львовом, як Євген Гушалевич, Філомена Лопатинська, Ганна Крушельницька (сестра Соломії), Олександр Носалевич, Микола Левицький, Володимир Качмар, Мирослав Скала-Старицький, Роман Прокопович-Орленко та ін. Їхня творчість, як й історія постановок опер Ваґнера у Львові, становлять вагому сторінку музичного минулого міста, яка матиме продовження у новітній прем’єрі «Лоенґріна» на сцені Львівської національної опери.
Стефанія Олійник, музикознавець, кандидат мистецтвознавства
Фото:
Юліан Закревський: http://encyklopediateatru.pl/osoby/82254/julian-zakrzewski
Модест Менцинський: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Mentsynsky_M_O
Олександр Мишуга: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Myshuga_O_P
На примірнику лібрето вказано, що партію Лоенґріна виконував О. Мишуга (з архівів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника)
Соломія Крушельницька в партії Ельзи: http://photo-lviv.in.ua/solomiya-krushelnytska-svit-jiji-vpijmav-ale-ne-vtrymav/
[1]Уривок з спогадів Менцинського, цит. за: http://www.yusypovych.com/ukr/vidomi-ukrajinski-operni-spivaky-Mentsynskyj/
[2] Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування : у 2 ч. / вступ. ст., упор. і прим. М. Головащенка. Київ : Музична Україна, 1978. Ч. 1 : Спогади. С.237.
[3] Тимків Н. Вагнерівські образи в інтерпретації Соломії Крушельницької. Соломія Крушельницька та світовий музичний простір : зб. ст. Тернопіль : Астон, 2007. С. 63.
[4] Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування : у 2 ч. / вступ. ст., упор. і прим. М. Головащенка. Київ : Музична Україна, 1979. Ч. 2 : Матеріали. Листування. С. 63
[5] Там само. С.70-71.
[6] Там само. С.79-80.
28.02.2019