Наше найвисше законодатне тіло, Українська Національна Рада відбувала на днях свою II. сесію в Станиславові. В великій салі Кіна Матейко, в незнищенім будинку готелю "Австрія", зібрались на горячкову працю найкращі сини народа. Відразу маєш вражіння, що всі вони одною думкою скуті, що всі як Франкові каменярі бажають кувати в скалі кращу путь для будучих поколінь.
Почалось засідання. Це не австрійський парлямент, де бесідника слухає кілька одиниць, а прочі полагоджують в кольоарах усякі особисті справи. Ні! Це люди що серіозно понимають своє завдання. Проводить презідент Петрушевич з желізною енерґією, яка межує майже з суровостю. Кермує він порядком дня. Справа долі народнього учительства є саме предметом обрад.
Після короткого, ядерного реферату внескодовця Домбровського забирають по черзі голос поодинокі делєґати. Мило робить ся, як чуєш з уст делєґатів селян, як піклують ся вони справою народньої освіти, як дорога вона їхньому серцю.
Нагадуєш собі славний галицький сойм; відразу бачиш ріжницю між ним, а Укр. Нац. Радою, як між чорною а білою краскою. Там лукавили шляхтичі і кривили душею коли "домагали ся" реформи народної освіти, тут чуєш голос душі і серця. Там була кріпость польської реакції, тут народній парлямент, там бреніло задушевне бажаннє не дати освіти селянам, бо краще ними правити і їх визискувати, як вони темні — ту всі голоси, однакі, переповнені любовю до народніх мас. Ріжнять ся ці голоси лиш формально. Одні хотілиб вже сейчас поліпшити як найкраще долю учительства, бо знають вагу того стану і його завдачу — другі, хоч того самого бажають, журять ся відкіля взяти фондів у цю критичну хвилю воєнної хуртовини. Делєґат Антін Крушельницький константує по довшій діскусії, що не має в палаті ріжниць, і що до цего "чи"?, лиш "як" найшвидше зарядити лихові.
Почуваєш відразу, що тут, де лиш о формальні ходить ріжниці, мусять бути сповнені конечні бажання народніх мас.
Правда, молоді ми ще парляментаристи. Парляментаризм живе й розвиваєть ся около 700 літ в Анґлії, у нас він щойно починаєть ся. Помічаєш тут і там, що старий бесідник не може здержатись від вічевого тону, яким довгі віки говорив до вічевих мас, зауважуєш, що під ту горячу хвилю, де такий навал праці, можна оперувати лиш фактичними, ядерними даними та повинно ся полишити на боці усякі слова почування, але рівночасно признати мусиш, що мимo цих недомагань будуччина нашого парляментаризму зовсім гарна.
Так ми сини спосібного народа і недовго треба буде чекати, як на арені нашого народнього парляменту промовлять зрілі і скінчені державні мужі, та політики.
Український голос
19.02.1919