Наступи глядачів та атмосферичних умовин збудили врешті наших зимових спортовців з їxнього сну. Перші прокинулися гaкiвкapі столиці: з закоченими рукавами метнулися хлопці здоганяти прогавлений час, щоб "віддати дань зимі". Вислідом акордової праці було двоє гарних змагань впродовж восьми днів і рекордова кількість (18!) здобутих воріт. Авторами й акторами змагань буми дружини УССК-у і Збірної Львова. Не зважаючи на вислід (перша стріча принесла нерішений вислід 4:4, друга перемогу Збірної 6:4), грали обидві дружини надзвичайно "фер". Читачі напевно не ймуть віри тому, що тут вичитають: впродовж обидвох змагань не відсвистав суддя жодного "правдивого" гаківкового фавлю. Товариська атмосфера сягала так далеко, що суперники бажали собі взаємно змагунів (позичений до Збірної УССК-івець Калитяк рішив навіть двома здобутими воротами про перемогу над своїм матірним клюбом). Це була гарна маніфестація гаківкарів.
Єдиною реклямою до змагань було оголошення на мурах двох чи трьох церков Львова...
***
Не зважаючи на мінімальну (і щодо натуги і щодо часу) рекляму, причвалало на перші змагання 800 глядачів. Вони мерзли, горіли-горіли, мерзли і підстьобували своїх любимців позиченим від канадійців ураз з гаківкою хоровим "Гей-я, гей-я!"
На відплатних змаганнях третього дня свят, лунало це бойове гасло дуже слабо, майже як наше рідне: "Гілля, гілля!" Хроністи нарахували тієї днини довкола грища не більше як 100 глядачів.
Де була решта? — питалися гаківкарі. Їx ще тиждень тому обвинувачували глядачі в неробстві й невірності супроти симпатиків спорту, і вони — спортовці — мали свою рацію ставити таке питання. Тимчасом розчаровані гаківкарі мабуть призабули що — в часі, коли на леді йшли змагання, була львина частина спортових глядачів на Богослужбі в Преображенській церкві. Тут співав колядки та щедрівки придніпрянський хор Городовенка і спортова громада прийшла сюди єднатися з тими братами, яким впродовж четвертини віку заборонено було навіть прославляти народження Нового життя.
*
Зараз на другий день після Різдвяних Свят зголосилися на старт представники другого зимового спорту — лещетарства. А що околиці Львова мало відповідають цим замашним людям, вибралися лещетарі "на підбій" гір. Одна частина, коло 170, рушила під проводом проф. А. Антоновича, проф. Козачка, проф. Ілечка і п. Ю. Бачинського на Славсько, друга, менша, на Криницю.
Криницька група була мішана — лещетарсько-гаківкова. Двотижневий побут на вишкільних таборах у горах має "підтягнути" кондицію наших "зимовиків" та підготовити їх до поважних змагань за першенства.
*
Вечір 10. січня стояв у Референтурі Тіловихованя у Львові під знаком "гарячки від'їзду". Дві кімнати й коридор цього приміщення були виповнені спортовцями, їхніми рідними, клунками, і наїжені лещетами — гаківковими киями. Велике відкриття і велика несподіванка цієї таборової прелюдії — це високий відсоток жінок-учасниць таборів. У криницькій експедиції жіноцтво трохи не перейшло числом "чоловіцтво". Чимало виїхало теж учасників з краю. Щоправда зі Львова вистартувало не багато, але де-далі в кілометри, вони вливалися до русла львівської експедиції за всіма правилами наших річок, побільшуючи свій "стан володіння" і обох таборів.
*
Ще одно відкриття... легкоатлетка Лозинська. Наша рекордистка з-перед кількох літ хоче доказати, що легкоатлетичний біг на короткий дистанс можна добре погодити з лещетарським бігом на довший дистанс. Головне: людина, що засмакувала одного "королівського" спорту, може пoчyвaтися добре тільки зі спортами цієї гієрархії. A "король спортів", лещетарство, ще перевищає своїми благами "королеву" — легкоатлетику. Віримо, ісповідуємо, і бажаємо на новому шляху успіхів — як у легкоатлетиці!
*
З великими надіями поїхали до Криниці львівські і краєві гаківкарі. Я говорив перед їхнім від'їздом з одним з найкращих наших гаківкарів, — Юрієм Дицьом. В його голосі вичувалася виразно туга за минулими днями криницько-краківських успіхів і тріюмфів з-перед двох літ. Тоді, в січні 1942 р., виграли наші хлопці два турніри німецьких дружин, а німецька преса порівнювала львов'ян з найкращими дружинами Великонімеччини (!). А тепер? Гаківкар Дицьо вірить, що "й тепер якось було б". До речі: повинно бути — наші гаківкарі хочуть і цим разом шукати контакту з німецькими спортовцями. Нам, "запіллю", лишається тільки одне становище: побажати нашим хлопцям таких успіхів, які вони осягнули тоді — років тому два!
*
Коли везе — тоді вже везе: день після стрічі з лещетарами стрінув я на вулиці столиці боксера Білого. На мої докори, чому боксери "не рухаються", відповів наш клясичний пуґілятор, що вже в найближчій майбутності вони "зрухнуться". Коли це (до речі: великий краєвий турнір) не прийшло швидше, то тільки через транспортові труднощі. Після свят справа "піде" і тоді побачимо, що наші боксери вміють. Його, Білого, ми побачимо ні більше — ні менше, тільки проти професіонала півважкої ваги і то в 8-рундовій (!) боротьбі. Хто з симпатиків боксу не ковтає слинки на саме уявлення такої атракції?
*
В закінчення мале, хоч неофіціяльне спростування. Передучора говорив я з одною людиною, що стоїть близько до керівних кол нашого спортового життя. Ця людина сказала мені, що стаґнація в нашому зимовому спорті аж не така велика, як це уявляє собі столиця. Є міста й села — багато міст і сіл, по яких відбуваються правильні руханкові вправи, правильні пописи і правильні змагання. Біда тільки в тому, що ці люди живуть своїм "табу" і нікому про своє життя і працю не звітують. Коли так, тоді приєднуюся до оптимістів. Але чи не воскресне тоді "Комар" і не напише на нас шарж? Такий, як написав колись на один наш часопис: "...Як довідуємося з французьких газет, в Тернопільщині появилася вовки..." Як довідуємося з французьких газет, з нами не так то вже і зле.
Краківські вісті
27.01.1944