Навколо екс-шефа польської дипломатії Радослава Сікорського знову розгорівся політично-публіцистичний скандал. Причиною стала його книжка «Польща може стати кращою: лаштунки польської дипломатії» (Polska może być lepsza. Kulisy polskiej dyplomacji). У ній Сікорський, зокрема, нагадав про пропозицію Путіна польському керівництву щодо поділу України. Але не тільки про це.
Родославу Сікорському неодноразово діставалося за його довгий язик. Наше видання вже писало про те, якого гармидеру натворило його інтерв’ю американському виданню Politico чотири роки тому. Нагадаймо, що саме сказав у жовтні 2014 року польський політик — а варто зазначити, що на той момент він уже обіймав посаду маршалка Сейму. Зокрема, про те, що 2008 року Володимир Путін, приймаючи у Москві тодішнього прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, натякав йому на можливість поділу України. Цитуємо видання Politico: «Він (Путін, — Z) хотів, щоб ми стали учасниками поділу України. Путін хотів, щоб ми скерували війська в Україну. Це були сигнали, які вони нам надсилали. Ми знали, що це те, про що вони думають протягом багатьох років. Він далі говорив, що Україна — це "неспроможна держава", а Львів — польське місто, і пропонував залагодити це разом. На щастя, Туск нічого не відповів, бо знав, що його записували спецслужби».
Нагадаю, що йдеться про розмову, яка відбулася у той період, коли до влади в Україні повернулася «помаранчева команда» (хоча вона вже давно втратила монолітність). Президентом України був Віктор Ющенко, а прем'єркою — Юлія Тимошенко. І саме тоді Київ за підтримки Вашинґтона форсував свої зусилля з набуття повноправного членства в НАТО. А зустріч між Путіним і Туском мала б відбутися за місяць перед горезвісним самітом Північноатлантичного Альянсу в Бухаресті, на який Україна та Грузія покладали величезні надії. Адже вони мали добрі шанси отримати так званий МАР — План дій зі здобуття членства, тобто «дорожню карту» зі вступу до НАТО. А Кремль тоді докладав не менших зусиль, щоб надії Києва і Тбілісі не справдилися. І зрештою Москва добилася свого.
У Варшаві ж тоді при владі перебувала ліберальна Громадянська платформа, хоча президентом (до квітня 2010 року, тобто до смоленської авіакатастрофи) й залишався Лех Качинський.
Занадто довгий язик тоді ледь не коштував Сікорському посади. Опозиція на чолі з «Правом і справедливістю» вже піднімала питання про демісію маршалка Сейму. Той же мусив оперативно ретируватися. Сікорський спробував відхреститися від того інтерв'ю, заявляв, що його слова хибно потрактували американські журналісти, а текст опублікували без узгодження з ним. Не виключено, що і його колишній бос Дональд Туск, котрий на той момент уже обіймав посаду президента Європейської Ради, висловив Сікорському все, що думає про його балакучість. Той і сам усвідомив, що наговорив забагато. Довелося йому викручуватися, спростовувати, а ще — утікати від журналістів, аби уникнути неприємних запитань, інколи навіть ховатися за спинами сеймової охорони, якій було дано наказ не церемонитися з «акулами пера». Далі Сікорський визнав, що таки не був свідком розмови між Путіним і Туском. «Просто до мене дійшла така інформація», — мусив він зізнатися у розмові з журналістами, уникнути якої більше не було змоги.
І от тепер, з виходом книги, історія повторюється, але вже на вищому щаблі. Сікорський, щоправда, вносить певні корективи у свої розповіді чотирирічної давнини. Якщо 2014 року колишній керівник польського МЗС розповідав, що пропозиція Путіна про поділ України пролунала під час візиту Туска до Москви 2008 року, то пізніше Сікорський визнав, що «його підвела пам'ять». У книзі він змінює курс і уточнює, що про «польський Львів» Путін говорив під час свого візиту до Сопота 2009 року. За словами Сікорського, розмова Туска і Путіна відбулася на пірсі у польському курортному місті на Балтиці, причому в чотири ока, без перекладача. Тоді вже слід зауважити, що Путін на той момент не був російським президентом (цю посаду обіймав з 2008 до 2012 року Дмитро Мєдвєдєв), а лише прем’єр-міністром. Але принципово це нічого не змінює, тобто різниця лише в нюансах.
Цікаво, що хоча 2014 року Сікорський, як ми вже зазначали, намагався спростувати свої слова, оприлюднені виданням Politico, однак у книзі він фактично сам же й підтвердив, що американські журналісти передали його слова цілком коректно. Сікорський описав, як Путін натякав на «розділ впливу на Україну» і «можливі вигоди, що виникають з угоди з Росією». Варшава ж, за його словами, не наважилася піти на такий крок, оскільки «вступивши в гру з Москвою, вона ризикувала скомпрометувати себе на Заході і нічого не добитися на Сході». Тобто Сікорський фактично ще раз натякнув, що Туск, може, був би й не проти поділити з Путіним Україну, але «троха невдобно».
Таким чином екс-глава польської дипломатії виставляє свого колишнього шефа у надзвичайно невигідному світлі. Адже Дональд Туск ще після згаданого інтерв’ю в Politico неодноразово нaгoлoшувaв, щo на жoдній зустрічі з Путіним він не гoвoрив прo Укрaїну й, тим більше, прo її рoзділ. Щобільше, про свою зустріч з Путіним на пірсі у Сопоті Туск торік мусив розповідати під присягою у Варшавському суді. Він запевнив, що прoстo пoкaзувaв Путіну, де мешкає, та місця своїх спортивних пробіжок. Тож фактично Сікорський свідчить, що його колишній патрон збрехав під присягою. А це вже когось із них робить порушником закону.
У книзі ж «Польща може стати кращою: куліси польської дипломатії» евентуальним «поділом України» скандальні моменти аж ніяк не вичерпуються. Причому інші одкровення Сікорського викликали в польському політикумі значно більше збурення. Наприклад, його розповідь про наявність на польській території таємних в’язниць ЦРУ.
Йдеться про розвідувальний центр у селищі Старе Кейкути, який Польща в 2003/2005 роках надала у розпорядження американських спецслужб. Відомо, що в цьому закладі ще з жовтня 1972 року (тобто з часів комуністичної Польської Народної Республіки) розташовувалася офіцерська школа польської розвідки. Преса свого часу писала про цей будинок, але йшлося про неперевірену версію наявності там таємної в’язниці. А от письмове й розтиражоване свідчення екс-міністра може слугувати тепер прямим доказом для евентуального розслідування й судового процесу.
Ще одним «шкідливим» откровенням Сікорського стала його розповідь про працівників апарату МЗС, котрі працювали на розвідувальні служби. Серед іншого згадується ім’я Вітольда Юраша, котрий обіймав посаду першого секретаря амбасади Польщі в Москві, і тимчасового повіреного в справах Польської Республіки в Білорусії. У книзі екс-глави МЗС йдеться про те, що Юраш виступав джерелом інформації для американської розвідки.
І це ще не все. Сікорський ні сіло ні впало фактично виступив адвокатом проекту «Північний потік». У книзі він написав про те, що польське керівництво блефувало, заявляючи, нібито газогін заблокує LNG-термінал в Свіноуйсьці, завдасть шкоди птахам на островах Волін і Узнам, а також торкнеться затопленої в Балтійському морі в роки Другої світової війни хімічної зброї.
Представники польської влади не тільки скритикували книгу та її автора, а й поважно заговорили про можливість притягнення Сікорського до відповідальності. «Державні таємниці – це державні таємниці; доки відповідні застереження із цих таємниць не зняті, ми не повинні про це говорити, і думаю, що міністр Сікорський мав би це розуміти. Як дипломат, як міністр із великим досвідом він напевно розуміє, коли можна говорити про те, що відбулося, про які секрети можна казати у публічному просторі. Ми як держава повинні насправді серйозно ставитися до інформації, яка не має потрапляти у простір мас-медіа», – сказав представник адміністрації президента Блажей Спихальський. А голова канцелярії прем’єр-міністра Міхал Дворчик зазначив, що книгою Сікорського повинні зайнятися експерти служби безпеки.
Що в цій історії не може не бентежити? Радослав Сікорський завжди послуговувався славою людини, критично налаштованої до Кремля. Російські пропагандисти й політики досить часто називали його «русофобом». Йому неодноразово пригадували, що він брав участь у бойових діях проти радянської армії в Афганістані у 1980-х. А от згаданими одкровеннями він явно зіграв на руку Москві.
Не здивуюся, якщо вже незабаром на полицях російських книгарень з’явиться переклад цієї книжки. Сікорський б’є по формально найвищому чиновникові Європейської Унії – президентові Ради ЄУ Дональдові Туску. Екс-міністр підставляє представників польської влади 2003/2005 років під ймовірне розслідування через нелегітимні тюрми ЦРУ. Він послаблює позиції Варшави (та й усієї партії противників «Північного потоку») у боротьбі з цим газпромівським мегапроектом. Тож виникають дуже нехороші підозри щодо інтенцій пана Сікорського та ймовірних замовників його «одкровень».
11.01.2019