За кілька днів збираєть ся поширена Національна Рада, котра матиме порішити справу злуки двох українських Республик. Вже сьогодня можемо зауважити, що це преважне питаннє находить за мало відгуку, коли ходить о основність його порішення. Коли стоїмо на прінціпі самоозначення народів, послідовність цего прінціпу вимагає, щоби найширші верстви даної териториї вирішали свою політичну судьбу. Завершеннє злуки з Наддніпрянською Україною може вирішити лише конституанта Зах. Укр. Нар. Республики, себто повна Національна Рада.
Якеж питаннє стоїть перед поширеною Національною Радою? Поширена Національна Рада малаб після нашої думки проголосити, що засадничо стоїть за злукою і що формальну ухвалу подасть до відома заграниці. Доперва правительство, котре буде затвердженим поширеною Національною Радою малоби в означенім часі розписати вибори до конституанти на засаді взірців иньших народів, а в часі до скликання конституанти працювати над проєктом зєднання теріторий. Рівночасно правительство це малоби за завданнє опрацьовати аґрарне питання. — Це не стоїть зовсім на перешкоді, щоби ми ввійшли з Наддніпровєм в можливо тісні зносини політичної і економічної натури.
Перед конституантою стане важне питаннє вирішення злуки. Вже через те саме, що теріторія Зах. Укр. Нар. Республики належала до двох ріжних держав (Австрія і Угорщина), побудованих на иньшій структурі, як Росія міжнародне право вимагає полишення на означений протяг часу істнуючих прав і адміністрації в силі.
Що правда з політично-державного становища Зах. Укр. Републики тратить зі злукою суверенність але як Зах. Укр. Земля може і буде мусіла мати широкі автономні права. Ці автономні права можуть мати більший або меньший обсяг. Взірці до цего дають нам державні устрої Німеччини, Швайцарії, Сполучених Штатів.
Це вже буде річию обох конституант вирішити реальне розграниченнє компетенцій.
Без сумніву, до компетенції Національної Ради Зах. Укр. Землі належать кари і цивільне законодавство, дальше законодавство адміністрацийне (промислове, торговельне, шкільне упорядкованнє відносин національних меншостий).
Карне і цивільне законодавство, як рівнож частини адміністрацийного законодавства моглиби по певно означеннім часі перейти під компетенцію Центральної Ради у Київі. Це моглоби стати ся дорогою вирівнювання законодавств та дорогою життя. Запорука вирівнювання законодавств лежала би в руках президента республіки, до котрого належало би затвердженнє законів.
Вже зараз обі території будуть могли мати спільне військо, спільні фінанси, желізниці, почту, монополі і т. п. Все таки управа желізниць, почт і монополів мусіла би мати специфічно автономні права. Філія державного Банку у Львові мусіла би мати певні ширші права від иньших Філій Державного Банку.
Отсе, як бачимо, вирішеннє злуки не є так просте, як це може декому представляєть ся. Піднесені моменти не можна уважати лише на те піднесеними, що ми рішучо в своїм партикуляризмі бажаємо творити щось відрубного. Коли прийдеть ся в дійсности переводити програму злуки, будуть виринати питання за питаннєм, котрі мусять бути вирішені відрубно для нас в інтересі упорядкованности і правильного механізму держави.
Отсих кілька думок я уважав за добре кинути перед засіданнєм Поширеної Національної Ради.
Вкінци висказую бажаннє, щоби у нас як найскорше основано правничо-науковий журнал для публичного обговорення політично-правних і економічних питань.
Український голос
31.12.1918