Львів, 11. грудня 1928.
Ще 25. липня ц. р. появилася на сторінках „Діла“ стаття пера акад. Сергія Єфремова п. н. „Про двох лицарів“. Стаття була відповідю на поміщені перед тим теж на сторінках нашого орґану статті п. Лівобічного про Українську Академію Наук і про відносини у ній. У статтях Лівобічного була критично попущена також діяльність президії Академії, до якої належав і акад. Єфремов. Акад. Єфремов зареаґував па критику у формі окремої статті, виступаючи в обороні президії і тим самим у своїй власній. Очевидно, що він не здавав собі тоді справи з того, які наслідки і яку біду на його голову принесе сам факт, що він важився вислати статтю до „Діла“, дарма, що у власній обороні.
На іншому місці подаємо за радянською пресою цілу низку постанов і протестів науков. кол та установ проти статті акад. Єфремова, які, очевидно, інсценізовані й ухвалювані по наказу згори. У тих постановах-протестах кваліфікується вчинок акад. Єфремова як протирадянський і протибільшовицький та взивається все громадянство не до чого іншого, а до обложення акад, Єфремова бойкотом, а Академію Наук до виключення його з Академії та позбавлення звання академика. Та є між тими протестами й такі, що кваліфікують вчинок акад. Єфремова як провину проти української національної (самозрозуміло: радянської!) культури. З численних протестів усяких київських наукових установ і орґанізацій наукових робітників виходить, що в „Ділі“ можна писати неґативно про діяльність бувшої президії УАН і що можна неґативно ставитись і до особи акад. Єфремова та його діяльности, бо це все в по рядку і це в тодішньому випадку було на руку деяким чинникам, але боронитися проти закидів на сторінках тогож „Діла“ неможливо і недопустимо, бо... це злочин і контрреволюція! Така муринська льоґіка гідна хіба тільки тих, що демонстрації проти акад. Єфремова орґанізують і яким залежить на тім, щоби його бодай морально усмертити. Але негідна вона ні людей науки ні взагалі людей культури, які цінять людську гідність і дорожать кожною думкою людини.
В даному випадку мова не про якогось авантюриста, не про якогось політичного спекулянта, що носив на собі стільки скір, скільки мав панів, але про людину науки, що внесла поважні цінности в українську культуру, щобез сумніву працювала ціле життя для неї і що виконувала свої обовязки супроти свого народу та своєї культури все чесно і до того виконувала їх так, як уміла і так, як це їй наказувала совість. Але все це не має для теперішніх всесильних керманичів громадського життя на Україні ніякого значіння. Для них найважнішим є те, чи акад. Єфремов писав, скажім, про Квітку, Нечуя- Левицького чи Коцюбинського або І. Франка як марксист чи ні, та чи у свої праці він вкладав потрібну для комуністів радянофільську тенденцію чи ні і накінець, чи оцінював всі літературні явища зі становища історичного матеріялізму чи ні.
Самозрозуміло. що в даному випадку ми далекі від того, щоби братися за оборону акад. Єфремова перед тими, які вважають нас мало що не зрадниками українського на роду, а наш орґан орґаном „польського фашизму“. Навпаки, ми свідомі того, що яканебудь спроба оборони акад. Єфремова чи його вчинків з нашого боку спричинилаб ще більше клопотів і горя самому акад. Але якщо ми все таки спиняємося на теперішній історії з акад. Єфремовим, то тільки тому, щоби наша громада і зокрема наші читачі на основі цього виробили собі погляд на ті відносини і ту страшну невиносиму атмосферу, яка панує на Україні при більшовицькій владі, і в якій мусять наші вчені працювати та творити культурні цінности, бо цього від них вимагають комуністи з одного боку і український нарід з другого.
В цитованих на іншому місці постановах говориться, що академик Єфремов дав своєю статтею, чи точніше її змістом зброю в руки ворогів радянської влади. Отже тут слід категорично ствердити, що противникам комуністичної диктатури дають зброю проти неї самі комуністи своєю політикою, своєю господар кою, своєю нетерпимістю і щонайважніше, то такими історіями, які вони робили і роблять з акад. Грушевським по його повороті на Україну (вимога прилюдної заяви льояльности!), зі своїми партійцями Шумським, Максимовичем, Хвильовим, Досвітним та іншими, і накінець такою історією, яку затіяли те пер з акад. Єфремовим.
Бож затіяли це комуністи, а не наукові робітники, якби це декому здавалося. Спершу писав А. Хвиля (бувш. україн. есер) проти акад. Єфремова в звязку з його статтею в „Ділі“ монструальні фейлетони в „Комуністі“, потім Таран у „Пролетарській Правді“, а щойно у висліді тих статтей почалися громадські репресії проти акад. Єфремова і його „злочину“. Чим ті репресії закінчаться, невідомо. Але якби навіть вони у наслідках не спричинили то го, чого вимагають від Академії (виключення акад. Єфр.), то всеж жертві тих репресій нанесуть вони стільки моральної муки, виставлять її на такі туртури, що вона дійсно може вийти з того цілком зломаною. А нема сумніву, що моральні муки відбиваються і на людському орґанізмі дуже і дуже діймаючо.
Цікаво, що сказалиб радянські державники і пресові орґани якщо в нас хтось почав би нагінку на тих українських вчених і авторів, які публікують свої праці в радянських літературних, наукових чи політичних орґанах? Вони прозвалиб це щонайменше нікчемністю. А що вони творять, що виправляють з акад. Єфремовим за те, що він важився виступити в своїй обороні на сто ріпках „Діла“? Невже від тієї статті ослабла радвлада, невже денебудь заломилася її політика, невже вона стала від неї хитатися? Нічого подібного! Ціла та нагінка випливає зі страшної нетерпимости і з непошанування заслуженої для української культури людини за те, що вона сміла стати в обороні своєї діяльности в Академії та протиставитися критиці на сторінках „Діла".
Накінець ще одно. Якщо діяльність акад. Єфремова булаб зі становища комуністів дійсно шкідливою для радвлади і якщо його стаття в „Ділі" спричинила теж шкоду для радвлади, то чи не краще його за те притягнути до законної відповідальности, так як це водиться всюди, замісць туртурувати та виставляти на прилюдне позорище заслужену для української культури людину? Бо яка ціль, яка розумна ціль тих моральних репресій?
[Діло ч.276 12.12.1928, с.1]
12.12.1928