Львів, 2. падолиста.
Процес сей відбуває ся всюди в ладї і супокою. Весь український нарід, всі його орґанїзації і славне українське військо оказались на висотї державно-творчого пониманя і поваги хвилї. Признати належить, що становище других народностей Поляків, Жидів і Нїмцїв, що мешкають між українським народом, є вповнї коректним і льояльним. Ми дуже добре розуміємо стремлїня і аспірації Поляків, які раді би видїти Польщу великою і могучою і ми також щиро і від серця бажаємо Полякам всего добра і бажаємо жити так з Польщею, як і Україною в найлїпших і найсердечнїйших зносинах. При сїм домагаємось від Польщі признаня нашої повної независимости, а від Поляків, що живуть у східній Галичинї і на других теріторіях Української Держави, вимагаємо, щоби вони були добрими і льояльними горожанами Української Держави. Запевняємо при сїм горожан-Поляків Української Держави, що вони нї кришки не будуть мати менших прав і свобід від українського народу, що ми не хочемо нї пяди польської землї, що не посягаємо на їх культурний добуток, противно, признаємо їм повні права суверенного народу на рівні зі суверенними правами українського народу. Се саме відносить ся також до горожан Української Держави — Жидів і Нїмцїв. Український нарід, що через цїлі столїтя жив в полїтичній і економічній зависимости і на своїй шкурі дізнав, що се є державно-полїтична і суспільно-економічна неволя і гнет не хоче і не буде нїкого неволити і угнїтати, бо він мерзить ся всяким поневоленєм.
Український наріді в своїм відношеню до других народів, що живуть з ним на одній і тій самій землї за взір бере собі швайцарську републику, де дружно зі собою живуть три народи Нїмцї, Французи і Італїйцї.
Коли кому з Поляків милїйше видасть ся жити в Польщі і служити їй, Українська Держава не буде робити нїяких перепон до переселеня. Сe в першій мірі відносить ся до урядників-Поляків, які доси були на австрійській державній чи галицькій краєвій службі. Українська Держава бажала би, щоби сї інтелїґентні урядники лишились дальше на своїх становищах і працювали над спільним добром, но в нїякім случаю не хоче виконувати насиля над їх совістю і вільною волею.
Польське селянство, міщанство, купецтво, промисловцї і люди вільних заводів певно не будуть чути себе в демократичній Українській Державі гірше як би жили в Польщі, а може буде їм ще лїпше як в Польщі. Українська Держава, як сказано, буде жити в найсердечнїйших відносинах з приднїпрянською Україною і через се горожанам нашої держави отвирають ся вільні ворота на цїлий схід Европи і Азії — ідеал, за який Нїмцї проляли тільки крови — і не могли його осягнути. Для самого міста Львова, що лежить на дорозї між Україною і Польщею отвирає ся перспектива світлої будучини. Львів стане центром промислового і купецького житя і буде одним з найбільших і найгарнїйших міст осередної Европи. Сим нїколи не був би він, як би належав до Польщі.
При сїм нова Українська Держава, яка правдоподібно буде мати републиканську форму, якої інтеґральність і невтральність буде заґарантована міжнародним союзом народів, буде заборолом перед експанзією так зі сторони сходу, як і заходу і Східна Галичина — сей чорний і кровавий шлях, де від віків стирали ся ріжні народи, зазнає довгого і трівкого мира і населенє її буде мати повну можність і спосібність розвинути всї свої духові і матеріяльні сили для добра і розвитку своєї і загально людської культури.
Тому ми витаємо радісно крок зі сторони Поляків, які витягають руку до згоди і миру, бо се вийде на добро і спасенє обох братних народів.
Ми не сумнїваємо ся, що також польська преса не занедбає нїчого, щоби зі своєї сторони відповідно вплинути на настрій польської суспільности як в Українській Державі, так і державній Польщі. Сему не повинні бути на перешкодї інціденти, які мали місце у Львові.
Згода і братерська любов обох культурних народів буде запорукою світлої будучини нашої молодої держави.
[Українське слово, 3 падолиста 1918]
02.11.1918