"Курєр Львовскі" (ч. 509) пише: В ночи 1. падолиста військові віддїли, зложені з Українцїв, заняли не боронені нїким публичні будинки, — рано, не допускаючи урядників до працї, обняли уряди. Пізнїйше, протягом дня, сальви крісів звичайних і машинових. І замість порозуміня, котрого повинні шукати ті, що жиють на одній землї — пролята кров. Не в силї сей замах стерти наших прав, — жаль, що розятрює нові зародки незгоди, а може кличе до житя марево анархії, яке людські уста заспокоють словами: "вiд голоду, огня і війни хорони нас Господи". Не потребуємо звертати ся до польського населеня нашого міста і краю з просьбою і горячим візванєм, щоби показало ся достойним важних хвиль, що їх переживаємо, як показало ся достойним в стільки инших, давнїйших пригодах. Ми певні, що тяжкі наші переходи виробили вже в мас дозрілість і чулість таку, що зуміємо наказати собі супокій, коли уважаємо се за вказане як певно зуміємо наказати собі дїло, коли вибє його година. А не тратьмо віри, що шлях до порозуміня між обома народами, що жиють побіч себе, ще нинї навіть стоїть отвертий. Нехай нас кріплять проблески сїяючої зорі, якої діждало ся наше поколїнє, відзискуючи зєдинену, вільну незалежну Польщу".
В "Ґазетї подзєнній" (ч. 3271) читаємо: "В тяжкій хвили звертаєсь редакція до прихильників часописи з ось такими увагами: Вчера рано відбуло ся перенятє начальних властий у Львові і військових команд через Українську Національну Раду.
Ясно, в який спосіб випадок такої ваги міг відбути ся в містї вирвано польськім. — Здержуємо ся висказувати погляд про сю подїю. Будучність міста і краю залежить від дуже многих чинників, серед котрих воля і енерґія польської суспільности та її полїтичні цїли не можуть бути легковажені і не можуть дати ся злегковажити. Польська суспільність все стреміла до порозуміня і згоди з сусїдним "руським"' народом.
Як доси, польську руку, витягнено до сходу, завсїгди відтручувано, а польсько-укр. взаємини були постійно каламучені третою стороною.
Дав би Біг, щоби на будуче ті взаємини могли розвивати ся на основі обопільної виміни думки і згідности інтересів обох народів.
Безоглядною однак умовою згоди народів є те, щоби один нарід в своїм власнім осередку не був безоглядно майоризований другим народом. Як польський орґан маємо обовязок ствердити, що польське населенє було заскочене подїями вчорашнього дня. Найсвятїйші почуваня нашого населеня і його правне почутє зістало ображене.
Взиваємо наше населенє до захованя супокою і рівноваги, певні, що кождий сповнить свій національний обовязок. Неодну тяжку хвилю перебув в тій війнї польський нарід, і перетреває, памятний перестороги Володислава Ягайли, удїленої нашим ворогам: "Bóg jest nierychliwy, ale sрrаwiedliwy ".
"Gazeta poranna" (ч. 4442) пише: Львів переживає тяжку хвилю. Се, чого після ухвали польських сторонництв занехали Поляки в тій цїли, щоби оминути деяких виглядів безправности, зробили вчера зрана Українцї: Кілька відділів війська зайняло нїким не боронені державні, автономічні і краєві уряди і стали хвилево власниками міста. Польска людність приймає сей замах на польський Львів з цїлим спокоєм, свідома, що бігу історичних подій замах не здержить.
Про польськість Львова рішає свідомість приналежности до польського народу більшости мешканцїв сего городу, а про полїтичну приналежність не рішаємо на жаль односторонно ми самі, анї не рішать односторонно Українцї. Про се рішати будуть инші, рішати буде мировий конґрес, на якого вислїд ждемо зі спокоєм і з непохитною певністю, що вийде в нашу користь.
[Українське слово, 3 падолиста 1918]
01.11.1918