Смерть Наполеона французької пісні

Яцек Щерба

Він виступав понад 70 років, співав 1,4 тис. пісень, в тому числі 800 власного авторства, на шести мовах на сценах 82 країн. Продав понад 100 млн платівок. У ніч з неділі на понеділок у своєму домі в Альпілі помер Шарль Азнавур.

Мабуть, нема людини, яка би не чула якоїсь його пісні, хоч би тих з 1965 року: "La Boheme" чи "Isabelle", в якій він буквально видихав чоловічий оргазм.

Повернувшись недавно з концертів у Японії, він відмінив наступні. Мав травму плеча після падіння. Повторював: "Я страждаю булімією. Коли покину сцену, то помру. Думаєте, що померти – це смішно? Думати про це з 15-ти років?"

Казав про себе, що є "стовідсотковим французом і стовідсотковим вірменином". Народився як Шахнур Азнавурян 22 травня 1924 року в Парижі, де його батьки зупинилися на шляху в еміграцію до Америки. Його батько був вірменином з Грузії, співаком. Мати, вірменка з Туреччини, – актрисою. Обоє втекли від різні вірмен.

Батько Азнавура відкрив у Парижі кавказький ресторан, пізніше взяв у франшизу кав'ярню. Мати на машинці "Зінґер" шила і гаптувала. Батьки організовували концерти для вірмен. Шарль дебютував на одному з них, декламуючи віршик по-вірменськи. Мав три роки. Потім танцював, був дитячим актором і пробував співати.

У 1946-му на вісім років увійшов до трупи Едіт Піаф, виступав перед її концертами, був також її водієм – але, на чому наголошував, не коханцем.

З початку кар'єри його постійно звинувачували: що має слабкий (хоч охоплював три октави) і дещо "задимлений" голос (професори відраджували його співати!), що є негарний і низького зросту (біля 160 см), що йому бракує освіти (в училищі морської торгівлі він недовго вчився на радиста). Скоротив прізвище до Азнавур. Потім прооперував свій великий ніс, зробив пересадку волосся. З Штатів виписав собі так звані elevator shoes, які додали йому сім сантиметрів. Яко самоук кохався в словниках. Любив шахи, грав з музикантами навіть під час концертів.

Мав залізний розклад дня: "Прокидаюся о сьомій рано. До восьмої пишу, потім їм малий сніданок. Після того сходжу до підвалу, бо там є мій офіс і кінозал."

Сам зіграв у понад 70 фільмах. В переломному для його акторської кар'єри "Стріляйте в піаніста" (1960) Трюфо є піаністом у малій кнайпі, що сам виховує сина. У "Бляшаному барабані" (1979) Шльондорфа саме Азнавур продає Оскару іграшку, яка є в назві. Зіграв також отця Ґоріо (2004) і Нафта в серіал-версії "Зачарованої гори" Томаса Манна (1982). В 2002 році зіграв у "Арараті" Атома Еґояна, про геноцид вірмен. В 1997 році отримав почесного "Сезара" – французького Оскара.

Коли 1984 року був гостем фестивалю в Сопоті (в Польщі його називали "Наполеоном французької пісні"), то, не послухавши порад організаторів не виступати у фіналі вечора, здивувався, що під час його сольного концерту частина глядацького залу раптом встала і вийшла з амфітеатру. Чому? Бо саме надійшов час від'їзду останньої електрички.

Завше любив молодих жінок ("моєю мрією було прийняти в себе молоду голу жінку, вкриту тільки позиченим дощовиком"). Тричі одружувався.

Після землетрусу у Вірменії 1988 року підтримав співвітчизників, у тому числі записавши пісню "Для тебе, Вірменіє". В 2001 році його іменем назвали площу в центрі Єревана. У Вірменії є його пам'ятник та музей, зовсім поряд із знаменитим Каскадом.

Говорив: "Мій голос є голосом мого покоління, не таким гарним, як голоси інших поколінь, але призначеним співати про любовні ночі до останнього подиху".