Я хотів би написати чесно, без всяких там викрутасів типу «я безсторонній і об’єктивний, аналізую». Я в таке не вірю. Я просто напишу, що мені не сподобалось і що сподобалось в театральному фестивалі «Кіт Ґаватовича» цього року. І живий він чи мертвий? Бо з тими котами ніколи не вгадаєш, поки сам не відкриєш мішок і не перевіриш.
Що в мішку?
Мені багато що не сподобалось. Мені не сподобалась вечірка-відкриття. (Не знаю, чого її назвали «О дивний новий кіт». Чи вкладали щось в цю назву з асоціації про світ людей, які загрузли в одних тупих задоволеннях. Такий лощений і вихолощений світ. Думаю, що не вкладали. Просто замінили «світ» на «кіт», шоб смішно. Ну в принципі та, смішно.)
Чесно, на цій вечірці я зразу згадав, що казав про театр Голден Колфілд, і як він виходив в фойє в антракті. Ці слова мене переслідували потім весь фестиваль. Це виглядало для мене, як тусовка… одних. Може навіть не «одних і тих самих», а тих одних, яким обов’язково треба показати, що вони щось інше, ніж інші. Яким треба постійно відчувати себе вищими і прогресивнішими. Ніж інші, ясно. «Ярмарка прогресивності», можна сказати. Ну, ніби збираються, щоб перерахуватись і перерахувати свою прогресивність. І якось наполягають собі на цьому. Напевно, я погано пояснюю. Та це і не про всіх, хто там був, звичайно. Але такого було досить багато, і це відчувалось, це ж видно. І я там довго не сидів.
Мені не сподобалось багато що в обговореннях в Стрийському парку. Там теж було оцього багато. Багато думок, які кажуть для іміджу, для пози, щоб знову акцентувати на своїй прогресивності, щоб самоствердитись. І взагалі багато поз. А потім багато селфі, багато фотогенічних усмішок, усмішок для того, щоб постити і щоб всі їх лайкали. Я не люблю таких усмішок. І всі їх викладають, постять, фоткаються одне з одним, а ще краще з кимось більш культовим, відомим, щоб підігріти і свою культовість. І все це таке… життя на показ, життя на продаж. Коли роблять із себе бренд. Не зі свого бізнесу, а і з себе. Ти ніхто, якщо ти не бренд. Саме для цього і існують всі ці фейсбуки і інстаграми, я так бачу. І конвеєр селфі і усмішок. Мені кажуть «це ж театр, що ти хочеш, завжди таке є, і не тільки там, воно може і корисне, бо коли хочуть подобатись, шось рухають». Може і так, я не знаю, але чого мені це тоді мало б подобатись? І куди «рухають»?
Але мені все одно подобається, що обговорення там були. І ще мені подобається, що була програма для дітей. І зустрічі. І подобається, що саме в Стрийському парку, бо так вільніше, поза театрами. І що не було тої громіздкої дурнуватої сцени, як минулого року (на якій все одно було погано видно).
Чи бути, чи не бути?
Темою цього року були етикет і етика в театрі. І це можна повернути і так, що етика стосується і організаторів. Напевно добре, що вони вирішили привчити глядачів платити за продукт, але і продукт тоді має бути якісним. Наприклад головна подія фестивалю – вистава «Гамлет», яку ставили чилійські режисери, і в якій брали участь актори з 5 різних львівських театрів. Я знаю ( «з достовірних джерел»), що техніку вони отримали в останню ніч перед прем’єрою. А освітлювачі виявились некомпетентними і все завалювали. Потім початок вистави затягнули більше ніж на годину, і люди мусили стоячи чекати на вже досить прохолодному повітрі. А потім ше більше ніж півгодини запускали в зал, бо квитки були тільки електронні, і тільки одна людина їх зчитувала, і все рухалось дуже-дуже повільно. Це і нам було неприємно, а я уявляю, як акторам, які мали стояти на сцені і в проході весь час, поки ми заходили. Саму виставу було погано видно. Мені в одиадцятому ряді треба було постійно вставати, щоб роздивитись за головами. А ті, що купили квитки в задні ряди по 80 гривень, якраз могли бачити все краще (бо сиділи на підвищенні), ніж ті, хто заплатив в два рази більше. Про це все якраз мали б подумати організатори, якби етично ставились до нас – тих, хто купив квитки. Це ж вони не перший, а третій раз організовують фестиваль.
А ще було погано чути. Зал довгий, а актори, ті, які студенти-першокурсники, ще не навчились так говорити, щоб всюди було чути. І взагалі кожен грав шось своє і по-своєму. Та це і ясно, менше ніж за місяць складно було з різних акторів скласти щось одне. Тим більше, що був якраз час відпусток. Тим більше, що більшість з них – студенти, в яких досвіду Кіт наплакав. Мені було реально цікаво два рази. 1) коли актори, які приїжджають і грають вбивство, показували сценку. Це було з живими інструментами, як рок-група. Якийсь навіть шаманізм в стилі The Doors. 2) В кінці другої дії, коли появився Могильник. Це було круто.
Але взагалі, як би там не було, мені все одно сподобався цей «Гамлет». І навіть не вистава, а те, що він був. Що була така робота. Я думаю, головний результат – не те, що ми всі бачили, а те, що актори зі стількох різних театрів Львова місяць працювали разом. Я не знаю, коли таке було останній раз, хто пам’ятає, кажіть. А студенти цього точно ніколи не забудуть, і цей досвід, того, що ти не тільки в свому театрі, тепер завжди буде з ними. І всяке таке інше, що є в співпраці різних театрів, всякому обміні і т.п – я думаю, все це дуже важливо і дуже добре.
Може, цьому «Гамлету» і бракувало професійності і відшліфованості, але чого йому точно не бракувало, то це щирості. І мене в цій виставі нічого не дратувало, я ні разу не сказав собі «вони брешуть». В пластичних експериментах «Гри в Гамлета», яка була потім, було все дуже професійно і напевно відшліфовано. Але я не думаю, що там можна взагалі говорити про щирість. Я бачив там багато позерства, хоч і інакшого. Особливо це відчувалось після вистави про школу в Попасній, яка була настільки щира, наскільки взагалі це можливо, по-моєму.
Були ще дві енергійні літні жінки, як грали «Купатись чи не купатись» за Подеревянським. Слухайте, от що мене дивує, це що вже двадцять років можна все так само тішитись тим, що ти можеш чути матюки! І це до сих пір вважається крутим, так, ніби тільки вчора ти отримав дозвіл їх вимовити публічно. Камон, ви серйозно? А інтерв’ю Подеревянського мені завжди цікавіші, ніж його великі анекдоти.
А ще мені сподобалось місце. Оці балкони, яруси, сходи, ці три рівні… це і вертеп, і конструктивізм, і що хочете! Все те, чого не видно було на МоцАрті, відкрилось просто розкішно. Я думаю, театри тепер мали б не вилазити з цього місця, настільки воно театральне виявилось.
А от в чому організатори точно були успішні, то це в рекламі. На «Гамлета» людей було валом. І я потім собі думав: ну у Львові ж є якісніші вистави, які не менше варті, щоб дивитись, але ж третина з вас навіть би не збиралась цікавитись, де і що є. А отут ви прийшли і простояли більше години. Чому?! І я знов згадував Голдена…
Молодий кіт кращий за старого лева
Що ще було дивно, то те, наскільки різні вистави і групи були на фестивалі. І професійні, і напівпрофесійні (виставу про Попасну навіть і не знаю, до чого зарахувати), і аматорські. Особливо мені було дивно бачити в тій компанії театр «Мельпомену» і їх «Безталанну». Чому вони? За якими параметрами? Мені здається, якщо в фестивалю є загальний принцип і цього року була тема, але от концепції не було. Дуже вже різні складники позмішувались у всьому. Але з іншого боку, ну і що? От в Стрийському парку на озері уживаються і великі білі світські лебеді, і малі приблудні бурі дикі качки. Яка в цьому концепція? Але гарно. Але уживаються. У-живаються, тобто живуть. Може не завжди в житті треба концепції, може головне в житті – щоб було життя?
От я боюсь, що з часом цей фестиваль, який так добре рекламується, буде ставати все кращим, все культовішим, але коли ти шось робиш надто добре, то вже добра не жди. Боюсь, що фестиваль захоче ставати все професійнішим, високого рівня і теде, і вибере відшліфованість, а свою невимушеність і якусь трохи неправильність втратить. І стане лощеним і вихолощеним. І мертвим. Хоч і високоякісним. Тобто він буде все популярнішим, на нього будуть ходити все більше, і багато молодих, і обговорювати, і показувати він буде хороші речі. Але буде мертвим, бо стане правильним, таким, що відповідає іміджу і бренду.
Я таке вже бачив. І мені таке не сподобалось. Ну, але ок, може це все дурниці. Я просто думаю, що живе – воно неоковирне. Це мертве переважно до-сконале, бо до-конане.
А зараз вангую. Коли через два тижні буде «Золотий Лев» (буває у Львові ще й такий театральний фестиваль), то він і близько не зрівняється з Котом. Бо фестиваль – то не є тупо сума вистав і заходів. Фестиваль має бути, як коли скількись-там доданків разом дають шось інше, щось нове, що від них походить. І я думаю, що на фестивалі це а) атмосфера, б) спілкування. І вони обидва в Кота є. І яскраві. І дуже багато. А в Лева нема. І, здається, давно (я дізнавався). Тому не варто його штурхати.
А Кіт мені все-таки подобається. Тому що він таки виявився живий. Хоча б цього року. А як там буде далі, побачимо.
PS. Слухайте, а куди все-таки діваються зимою дикі качки, коли озеро в Стрийському парку замерзає?
15.09.2018