Народ живе так довго, як довго живе його народне мистецтво.
У затишку Францішканської вулиці, під боком православної церкви і давнього кіна "Рах", вип'явшись до неба між камениць триповерховим будинком, стоїть, здається, непохитний... Молодий та гордий на своє дволітнє існування спадкоємець найкращих наших традицій і переємець нових живущих ідей. У місті Льва, на прекрасній нашій землі — не безбатченко. Загорнув під свої дужі крила майже все, що в нас самотужки співає, грає і малює — все, що дихає вільною атмосферою народного мистецтва. Самодіяльні хори і оркестри, аматорські гуртки та цілі кадри солістів: співаків і співачок, музик з Божої ласки, малярів (різьбярі, як занадто вже відомі промисловці — покищо для нього невловні), а то й ганчарів і металірників, вишивальниць, ткаль і писанчарок; часом звичайних собі сільських дівчат і хлопців, що в вишиваних сорочках — одні з писаною тайстрою, другі в простих стрічках і польових квітках босоніж пішли за голосом душі, свідомо чи несвідомо, на службу до муз. Міцний і, здається, непохитний, ніби скеля серед воєнних бурунів, глибоко вкорінений в співучий український чорнозем, наснажений силами, що їх не знищити ніяким змінам-перемінам, бастіон на сторожі народних скарбів.
В організаційному розмаху
Францішканська 7. Зараз на вступі вражає вас дисципліна, лад і порядок, а орієнтаційна таблиця в директорській кімнаті ставить вам перед очі цікаву організаційну схему тієї великої установи, що як одна вітка Підвідділу для Справ Мистецтв УЦК, у творчому розмаху охоплює мережею Окружних Комітетів і Делеґатур усю територію Генеральної Губернії і поділяється на п'ять окремих кабінетів з окремими керівниками і референтами. Це кабінети майже всіх мистецтв: музичного, театрального, образотворчого та декораційного і кабінет отноґрафії і фолькльору. Ви ж у Інституті Народної Творчости.
Хоч у заочних студіях — двомісячні ферії і багато працівників тепер на відпустці, а в пустих коридорах будинку так і чуєте власні кроки, ІНТ не спочиває, а набирається нових сил. Адже влітку час особливо пригожий не тільки для дозвілля, а й для теренових експедицій, то що і як кому: хто вже у службовому відрядженні, а хто якраз збирається їхати. Та можна поєднати й "приємне з корисним". Але ж сама централя не здає темпів. Ось телефон за телефоном, один замісцевий. Навзаводи видзвонюють. ІНТ не спочиває. Про його чуйність сливе щодня нагадує вам теж преса бодай оголошеннями та оповістками кабінетів. Організаційний апарат, видно, не зважаючи на літню пору, справно діє. За короткий бо період існування і діяльности установи директор ІНТ-у о. Сапрун виявив себе справді не абияким організатором, чи то вміло добираючи людей для різних ділянок праці, чи даючи широку ініціятиву для окремих імпрез, вкінці не боячись трудів і риску у ці непевні воєнні часи.
Серце ІНТ-у
— Вам бракує тем? — Заходьте до кабінету музичного мистецтва!
Ці, може, не зовсім випадкові слова д-ра З. Лиська, референта заочної студії теоретично-музичних наук, можуть сміло правити за гасло і мимохіть приходять вам на пам'ять, коли ви в безпосередній зустрічі з методичною й організаційною роботою кабінету нишком перелічуєте різні форми його діяльности. Ось обидві студії — дириґентська і заочна, курси гри на бандурі і гітарі і на всяких інших інструментах, ось т. зв. зразкові співочі гуртки, як: "Боян" (дириґент — о. Сапрун), "Сурма (дириґент — О. Плешкевич), "Бандурист" (дириґент — проф. М. Колесса) і хор студентів ветеринарії (дириґент — В. Панасюк), ось Видавництво нот, інструктивно-методичні листки, врешті музичні конкурси і безчисленні музичні імпрези самого ІНТ-у або з участю ІНТ-у. Ціла низка тем для окремих статтей.
Так. Це ж бо місце, де набрав тіла і крови не один щасливий творчий задум, втілювалася не одна окрилена ідея.
Може, мало хто з нас пам'ятає ще свято визволення Києва з 1941 р., але всім нам відомий Перший краєвий конкурс хорів і монументальний фестиваль української пісні, а там сьогорічний концерт для вшанування пам'яті Дениса Січинського та концерт коляд і колядок, далі заходи кабінету у зв'язку з участю хорів ІНТ-у в Панахиді з нагоди сотих роковин смерти Маркіяна Шашкевича, у святі Дивізії і т. і. Про розміри і обсяжність діяльности кабінету проречисто говорить факт, що йому підлягає музично-хорова частина буквально всіх краєвих імпрез і що він охопив своєю картотекою к. 1000 хорів і оркестр краю!
Керівник музичного кабінету д-р Є. Цегельський, до речі, першорядний організатор, не вірить молодій пам'яті і щоразу перекидає для точности стоси протоколів, поки подасть вам що до відома (О, тут вам строгий режим!): чи то мова про дириґентську студію, що зорганізувала за 1942—43 р. 10 окремих курсів на провінції і має вже славу завдяки особі референта проф. Миколи Колесси, а чи про заочну студію (262 курсанти) і проголошений нею конкурс на марш до слів О. Тарнавського "Ми йдем непохитно", з непоганим вислідом.
Посміхаєтесь. Бо навряд чи можна не посміхатись, пригадуючи цілі анекдоти про заочників — їх вам свого часу розказували так барвисто! — напр., про отого знаменитого адепта музики, що в анкеті, заявляючи свою готовість учитися теоретично-музичних знань, між іншим, признається, що він за фахом "районовий маґазинер", але "в душі — тромбоніст"; або ті зворушливі закарлючки на листівці до "Високоповажаної Дирекції", виведені старенькою рукою якогось сільського священика, охочого вчитися у вісімдесятому році життя!
З приємністю вишукуєте ще, одну за одною, щокращі світлини з Конкурсу самодіяльних солістів, нотуючи деталі цікавої розповіді про них з уст проф. Є. Козака, одного з чільних референтів у цьому кабінеті. От сопраністка Павлина Дуда, що здобула перше місце між вокалістами — рукави її сорочки просто переладовані узорами і керсетка не народна, але обличчя щире, селянське; а це два віртуози в гуцульських киптарах: Юра Грабовецький з Печеніжина і Василь Габрид з Пасічної. Перший — фреліст, виконавець і композитор з досягненнями у своєму стилі, справжній музика, розгублений, закоханий у своє мистецтво, що через нього розійшовся з жінкою і частину майна запропастив, граючи на всіх можливих інструментах, беручи й тепер живу участь у печеніжинській оркестрі, 38 років от так собі музикуючи.
Другий — майстер цимбалів — на цьому фото торкнув от пальцями струни, цитровим способом приплющивши очі, у власну гру заслухався натхенно. Не знає нот, але добирає акорди якісь незвичайні і мріє про виступи та славу. Або й оця мандолінова оркестра з Печеніжина і брати Якуб'яки: Дмитро — дириґент оркестри, а Василь — "придворний" її композитор, відзначений на конкурсі за в'язанку українських пісень.
Про курси на бандурі і гітарі під керуванням Ст. Малюци не доведеться говорити. Зате приковує увагу низка друків з видавництва нот. Між іншим: 20 Лисенкових пісень на мішаний хор, брошура про М. Лисенка і портрет Миколи Віталійовича, а насамперед дві збірки коляд і щедрівок, дбайливо видані Ст. Людкевичем: "Слава во вишніх Богу!" на мішаний хор і "Христос родився — Славіте!" на чоловічий. Влаштування цього заслуженого композитора на роботі в кабінеті музичного мистецтва треба взагалі вважати переломовою датою для видавничої справи IHT-у.
А оце ще на циклостилі 23 пісні М. Леонтовича і К. Стеценка, як підручна бібліотека, потрібна для учасників Другого краєвого конкурсу хорів, що саме до нього йде тепер підготова під знахом творчости цих двох музик.
Мельпомена у стрічках
Коли ви вже в ІНТ-і, не можете збути мовчанкою кабінету театрального мистецтва, хоч його діяльність з природи не така то й блискуча. Це ж бо тут мають до діла з простенькою Мельпоменою в сільських киндичках або з її посестрою, трохи претенсійною міською панянкою.
Керівник — увічливий п. Й. Горняткевич радо інформує вас про організаційну, репертуарну й вишкільну роботу кабінету, що в своїй картотеці здобув рекордове число 1337 самодіяльних драматичних гуртків, а для підвищення їх мистецького рівня дбає за розбудову репертуару, восени і взимку веде постійні режисерські курси, а там семінарі і цілком короткі відправи для режисерів, у Львові і на провінції, як найчастішу форму співпраці.
А втім, не во гнів вашим інформаторам, ви самі могли б уже решту продиктувати за шабльоном:... уділяє режисерам місячно 50—100 усних консультацій і постачає прибори для характеризації, розсилає безкоштовно методичні листки для аматорських гуртків і впродовж одного роху навчання проводить заочні режисерські курси для них, вкінці 4—6 разів на місяць організує службові відрядження в терен з лекціями і рефератами працівників, тобто керівника і референта мґр. П. Мурського. Вони удвох на своїх плечах несуть увесь тягар організаційної роботи кабінету.
— Маємо чудовий репертуар, — ніби про себе говорить ваш розмовник, — та...
— У сучасну пору не годиться — підхоплюєте.
— Тільки для аматорських сцен. Адже це здебільшого побутовщина, для якої ми маємо пошану, але нам треба насьогодні актуального матеріялу. Давайте нам п’єс з виховною національно-поітичною тенденцією!
Взагалі репертуарна робота кабінету — як за чергою інформує вас мґр. Мурський — іде в двох напрямках: 1) щоб очистити дотеперішній репертуар з усякого хламу (на щастя, кабінет має вплив на цензуру п'єс для самодіяльних гуртків); 2) щоб доповнити його новими творами хоч відомих, а хоч і невідомих авторів з усіх закутин краю; тут же належить справа одноактівок на тему дня.
А сьогорічний конкурс на п'єсу для аматорських гуртків з п'ятьма нагородами для лавреатів: Ф. Мелешка, Д. Николишина, Я. Косовського, І. Керницького і Гліба Східного — хіба не досягнення кабінету?
Та, мабуть, досить уже голих цифр і фактів?
Саме тепер вам хотілось би побачити козиря всієї цієї роботи — оті Перші краєві конкурсові змагання драматичних гуртків, але, на жаль, "з незалежних причин" їх перенесено на осінь. Нічого. Може тоді якраз оглянете щe й показову виставку проєктів театральних сцен і декорацій, пляновану спільно з кабінетом декораційного мистецтва?
Про дружню співпрацю, пензель і різець, і шукачів перел
Ритися в сірому бюрократичному шпарґаллі, читати сухі протоколи, списувати інтервю у формі банальних питань і відповідей тоді, як ви найрадше поринули б у запашну прірву спочинку і тиші — звичайно, аж ніяк не хочеться. Але оглядати малюнки й рисунки в окремих теках заочної образотворчої студії або на рухомих стінках з останньої Шевченківської виставки — завжди цікаво. Особливо, коли з вами говорить такий ентузіяст своєї роботи, як проф. М. Михалевич, керівник кабінету образотворчого і прикладного мистецтва. Щирий козарлюга з Київщини і давній еміґрант, він от зголосився до Дивізії, та душею, тілом і серцем ще тут і перед від'їздом хоче власноручно помагати при порядкуванні ка бінету, раз-у-раз при тому даючи своєму наслідникові спасенні практичні поради.
Відомий наш баталіст, Леонід Перфецький, після 20-тьох років перебування на чужині тількищо переїхав на цей відповідальний пост з Берліна, щоб на рідній землі працювати для рідного мистецтва.
За хвилину вітаєте на порозі кабінету свою добру знайому, п. мґр. Ірину Гургулу, тепер керівника вже окремого кабінету етнографії і фолкльору. (Обов'язково мусите її використати для себе!). Вона щойно вернулася з теренової експедиції Косів—Жаб'є і сьогодні-завтра виїжджає туди знову в товаристві пп. М. Гординської і О. Молодецької, референток ще двох інших кабінетів — точніше: заочної образотворчої студії і кабінету декораційного мистецтва. Чи не золоте життя? Мета експедиції — найти контакт з народними миcтцями для постійної картотеки і листування кабінету, а насамперед збирання матеріялів для етнографічної збірки ІНТ-у. Її експонати і етнографічний альбом заочників з рисунками народного побуту ви вже мали нагоду подивляти на останній виставці в гарно оформленій кімнаті.
Майже всі працівники роз'їхались: немає курбасового ще співробітника Михайла Єршова, мистця в декорації; керівник відокремленого тепер кабінету декораційного мистецтва, він у службовому відрядженні малює десь народні одяги в Славську; немає теж його референта Олександра Дубровського (просимо не мішати з Сергієм!). Ви не застали заслуженої малярки Олени Кульчицької, що вела цього року дитячу студію з такою любов'ю.
Як дотепер, усі вони працювали тут дружньо і, так би мовити, під одним дахом. І ця атмосфера співпраці і дружности так мило вас вражає в тих стінах. Але в останньому часі всі три кабінети розділено. Бодай на папері.
На столах і столиках, попід стінами і на підлозі рисунки, малюнки, макети театральних сцен — перевага праці заочників, а там декораційної майстерні і дитячої студії — усе в мистецькому неладі.
Роди техніки в працях заочників — обмежені. Це рисунок: олівцем, вуглем чи пером або малюнок виключно акварелею, а в графіці, на диво, дереворіз і суха голка.
Чого варта у таких випадках добра воля, помітите це на одному зразку сухої голки, де, замість картону, вжито відвороту звичайної листівки! Вас цікавить кольорований дереворіз, Шевченкова голова, виконана сухою голкою, листівка з колядниками, витримана в пруській блакиті тощо.
Про інвенцію вчителя, говорить сам добір тем для завдань, що справді йдуть не тільки назустріч суспільним вимогам хвилини, а й зацікавленням учня. Проходять, напр., жнива — малюймо обжинки! Святкуємо Тарасові роковини, то як оформити домівку? Завівся тепер наново колись поширений в Україні звичай сипати могили героям — от, оформіть оті могили! А проєкти листівки під "Різдво" або антиалькогольної афіші — чи не докази цієї ж актуальности підходу до тем?
Зовсім зрозуміло, що при розв'язці завдань бувають у курсантів нераз основні непорозуміння.
— Бо і як його можна вчити малювати чи рисувати заочно? Поки прийде відповідь кожного учня (а їх понад 200) на якесь завдання, забудеш сам, які там помилки були у нього давніше, — щиро признаються "Отець керівник", як тут загально називають проф. Михалевича, жартуючи. — А то й комунікація тепер нівроку!... І самі курсанти — або молоді хлопці й дівчата, діти сіл і містечок, або вчителі й господарі, нерідко батьки родин зі своїми власними клопотами!... Відірвати їх від ґрунту — часом просто неможливо.
А все таки ріст у деяких помітний, — знов же боронить тепер своєї улюбленої дитини цей справжній батько заочної образотворчої студії.
За вказівкою маестра розглядаєте низку праць одного учня, від першого примітивного рисунку, де людські постаті — бездушно смішні манекени, а сільські хатки — не хатки, а хіба коробки від сірників, аж до дитячої голівки з виразом і т. і.
На думку самих організаторів студії, її завдання — виховати свідомих суспільників, що, маючи природний нахил до малювання, вміли б використати його, малюючи нехай театральні декорації чи афіші, або оформлюючи домівку в своєму селі чи містечку — не продукувати — борони Боже! — претенсійних дилетантів! А як, бува, трапиться часом справжній талант — не дати йому пропасти. Щось 10 учнів післала вже заочна студія до Мистецько-промислової школи.
Але дарма, таких талантів, як Іван Петрів і Богдан Шеремета, — за висказом проф. Михалевича — ви рішуче й там не найдете.
Обидва сільські хлопці семикласники, ніби Кастор і Поллукс — два нерозлучні приятелі, торік малювали спільно портрет М. Лисенка, що пишався навіть на львівській естраді підчас фестивалю української пісні. Їх пейзажами, насиченими зеленню рідної Рогатинщини, ви вже милувались, а на цей раз полонять вас портрети. Це, власне кажучи, реалістичний автопортрет Петрова у притишених тонах на темно-зеленому тлі і портрет Шеремети з яскраво переданим освітленням обличчя і руки якогось загадкового юнака в зеленому, знов же на тлі фантастичного пейзажу, у профіль. Яка відвага! Або в отих грізно пошматованих хмарах з фіолетно-червонавими брижами, в синяві неба і зелені трав?
Ще раз обкидаєте зором Інститут Народної Творчости, як одно ціле. Ще раз, востаннє. Декількома наворотами ви його відвідували, спостерігали, поки гаразд не зазнайомились. З того часу багато дечого змінилось і у людей і в природі: за вікнами ІНТ-у після довгих прохолодних днів на добре розспівалося сонце, в самому ж ІНТ-і зродився, певно, не один творчий задум, не одно пішло, може, внівець, а не одно вперед, як звичайно в житті. Вперед пішли теж світові події.
Не змінилася тільки українська народна творчість.
А оце тут ви намагалися впіймати на тлі воєнної руїни і пожежі ясні моменти з життя одного її бастіону.
Наші дні
01.08.1943