Холмщину й Підляше по берестейському мировому договорови прилучено до України. Основою для такого міжнароднього акту було: а) самоозначеннє холмсько-підляського українського населення, яке виявило свою тверду волю злучити свій край і полїтичне життє з Україною на всехолмськім делєґатськім зїздї в Київі 25—27 серпня 1917 р., a також б) статистичні дані про людність Холмщини й Підляша. З тих даних бачимо, що на 1 сїчня 1914 р. було:
Українцїв — 446.839 (50.1%)
Поляків — 284.136 (30.5%)
Євреїв — 147.219 (15.8 %)
Нїмцїв і инш. 33.901 ( 3.6%)
А всього населення 932.095 чоловік.
По миру були ясно визначені головні пункти західної межі поміж Україною і Польщею. Але таке залагодженнє холмської справи не до вподоби стало польським шовінїстам, які вжили всїх заходів, щоб осягнути поширеннє східньої межі Польщі на втрату української території й на кривду більшости населення Холмщини.
Під напором бурних протестів з боку польських шовінїстів зложено додаткову умову, на якій західна межа України в Холмщинї спеціяльною міжнародньою комісією може бути посунута на схід від визначеної берестейським договором лїнїї в залежности від місцевих національних відносин.
Хиба додаткової умови полягає в тім, що в нїй передбачаєть ся посуненнє межі тільки на схід, а тимчасом етноґрафія Холмщини вимагає того, щоб границю в деяких місцях встановлено на схід, а в деяких і на захід від зазначеної берестейським договором лїнїї, як ось: в білгорайськім, константинівськім і соколівськім повітах з Дорогичином, де коронував ся колись галицько-волинськин князь Данило, на чолї.
Все-ж таки українське населеннє Холмщини й Підляша уважало сю умову (розумієть ся, з зазначеною поправкою) найкращим способом для добросусїдського порозуміння між українським і польським народами й через те готове було з тою додатковою умовою рахувати ся. Але-ж не так поставила ся до сеї умови Польща, яка ще не виношена й не сотворена яко держава, а вже кує полїтичні кайдани для сусїднього братнього народу. Мріючи про велику незалежну Польщу від моря до моря, польські шовінїсти всїма силами намагають ся вирвати у вищих сфер Відня і Берлїна згоду на те, щоб Холмщину та Підляше цїлком прилучити до Польщі. А щоб мати хоч які будь підстави для того, вони від 1915 р. завзято насильно польонїзують в Холмщинї українське населеннє і в тім, на привеликий жаль, допомагає їм австро-польська окупаційна влада. Так: 1) на землях евакуованого українського населення вони обсадили кольонїстів з центральної Польщі; 2) не дозволили функціонувати нїодній українській школї; 3) примушували українських дїтей учити ся в польських школах; 4) не допустили в Холмщину нїодного інтелїґента-Українця з Галичини взагалї й духовенства зокрема; 5) для задоволення-ж релїґійних потреб українського населення покликали священика, але не Українця, а Румуна, який не володїє українською мовою і лише трошки польською; 6) в деяких православних церквах поробили інтендантські склади; 7) кількократними погрозами вчинити Варфоломіївську ніч примушували українське населеннє називати себе Поляками; багато було прикладів переслїдування Українцїв і иншими способами.
Ся ганебна дїяльність польських "патріотів" мала замір поширити ся й на Підляшу, де напр. в Дрелеві прислано вирок смерти унїятському п.-о. Киту за його щиру українську працю. Але-ж сей замір була припинила нїмецька влада, більш чула до справедливих інтересів місцевого українського населення.
Під впливом тихже польських шовінїстів берестейського мирового договору Австро-Угорщина ще й досї не ратифікувала, влада Українського Уряду, яка почасти признана на Підляшу, на Холмщину не поширена й холмські втїкачі-Українцї на рідні оселї досї не впускають ся, не вважаючи на те, що вони сотнями тисяч стоять вже коло порогу рідної землї й гинуть від голоду, холоду та пошестей. А Поляки немов тому радїють та посміхають ся, бо се на користь їх безпідставним цинїчним домаганням — загарбати споконвічну українську землю і через кістки Холмщан-Українцїв зробити перший крок до збудовання великої Польщі...
Останнїм відгуком шовінїстичних заходів польських полїтиків пролунала заява австро-угорського мінїстра Буряна в Берлїнї про те, що він рішуче обстоює приєднаннє Конґресової Польщі, себто з Холмщиною і Підляшем, до австро-угорської держави.
Що означає така заява мінїстра після мирового договору, а особливо після додаткової до нього умови, яка уложена по вимогам самої-ж Австрії й підписана її уповноваженим представником?
Се образа й зневага не тільки українському населенню Холмщини, але й всьому українському народови.
З болем у серцї й з твердою надїєю на піддержку Холмський Виконавчий Комітет, який по дорученню всехолмського українського-делєґатського зїзду в Київі 25—27 серпня 1917 р. стоїть на сторожі національно-полїтичних інтересів українського населення Холмщини й Підляшша, апелює до громадянства цїлого світу проти всїх польських вчинків і заходів щодо знищення українства на Холмщинї й покривдження обездоленого та побитого війною і станом трьохлїтнього збіглецтва братнього українського населення й рішуче протестує проти них, як і проти односторонньої полїтики в тій справі Австро-Угорщини, та просить громадянство висловити їм осуд.
Одночасно Комітет звертаєть ся з щирим проханням до українського, нїмецького й инших спочуваючих справедливим домаганням української більшости населення Холмщини та Підляша урядів про те, 1) щоб як найскорше вирішено холмсько-підляську справу згідно з принципами берестейського миру; 2) щоб многострадальному холмському населенню зараз же дано можливість повернути ся на рідні місця та стати до мирної творчої працї, щоб таким чином раз на завше покласти край безпідставним польським замахам на українські землї.
Холмський Виконавчий Комітет.
Київ, дня 15 червня 1918 р.
Вістник полїтики, лїтератури й життя
30.06.1918