Відозва.

І запише грядучий лїтописець мартирольоґії українського народа серед крівавих слїз одну з найстрашнїйших жертв, яку понїс наш нарід на передоднї війни, подїю, яка в історії 20. столїтя, столїтя культури не має собі рівної, а яка кидає сумне світло на наші відносини та дає наглядний доказ, як страшною і необчисленою в наслїдках є месть і злоба чоловіка звіра. Сотки шибениць, на яких повисло житя невинних людий, всїлякі арештованя на перший лїпший донос, інтернованя і конфінованя, ті помилки справедливости, викликані воєнною психозою, є нїчим у виду тої страшної події з дня 14. вересня 1914, якої свідками були мешканцї українського княжого города Перемишля.

Того дня около 2. год. по пол. ведено під ескортою 48 селян і селянок з добромильського повіту, між якими була і донька одного священика. Коли транспорт ескортований жовнїрами переходив улицею Дварського і входив на улицю під "Боцяном", напала його товпа черни, обсипала камінями, в протягу кільканайцять хвиль вирубав цїлий транспорт. Вирваними з плота колами розторощувано черепи жертв, що вили ся в судорогах з болю, і дострілювано нещасні, лежачі на землї і на пів вже мертві жертви. Навіть дїти, які ішли в супроводї інтернованих материй упали жертвою того страшного дикого погрому. Крім двох селян яким хотя тяжко раненим удало ся чудом спасти ся від смерти, а які тепер повнять службу на фронтї, всї прочі ескортовані понесли смерть на місци.

Тодїшні власти війскові та поліцийні не зарядили нїчого, щоби вислїдити убійників і доперва тепер на інтерпеляцію посла д-ра Загайкевича стежить ся за убійниками, а власти є вже на її слїдї.

Доходженя усталили, що всї були безпідставно арештовані буцїм то за москвофільство, тимчасом всї вони були спокійними людьми, не належали до нїякої полїтичної партії і всї крім двох були анальфабетами.

Санїтарні вози громади Перемишля вивезли тїла зарубаних на місцеве кладовище, де похоронено нещасні жертви розумієть ся без священиків в однім спільнім гробі.

Рідня нещасливих жертв дістане від держави відшкодованє. Але винагородити тим нещасливим жертвам їх кривду, ті страшні хвилї, які переживали, їх біль, вернути їм житя сего, не вспіє нїяка справедливість людська і лишень Той Судія, що далеко лїпше і глибше дивить ся в серця людий, дасть їм винагороду, на яку собі страшною мученичою смертию заслужили.

Та один обовязок і то великий тяжить на нашій суспільности, — почтити память померших по христіянськи. Нехай над місцем вічного спокою погибших стане знамя Спасителя, памятник гідний і достойний смерти наших братів і сестер, який довгі лїта буде знаменем мартирольоґіі великого українського народу і який буде свідком, що сей нарід в тих злиднях, які переживає, не забув віддати честь мученикам.

На внесенє одного з українських членів прибічної Ради громади Перемишля засиґновано на сю цїль 200 корон.

В цїли построєня сего памятника, якого торжественне посвяченє наступить дня 14. вересня 1918, заснований Комітет удасть ся з прошенєм до нашої суспільности о надсиланє на сю цїль жертв, які належить висилати на вкладкову книжочку ч. 1.000 Тов. "Віра" в Перемишли.

Перемишль, дня 12. червня 1918.

За комітет: Д-р В. Зайгайкевич, посол до Державної Ради.

Дїло