Львів 7. червня 1918.
Київські українські ґазети доносять, що в мінїстерствах готуєть ся проєкт, яким нова власть має позбути ся всїх Галичан Українцїв з України.
"Відродження" з 2. c. м. містить з сього приводу передовицю, де вияснивши ролю Галичан для українського відродження, пише:
"Тепер хтось розсіває трівожні чутки, що буде порушена тринайцята стаття додаткової умови з Австро-Угорщиною, яка звучить:
"Полонені, які находять ся на якій би то не було службі в державі їх побуту, мають право при їх бажанню полишити ся на тій службі на протязї одного року, числячи від дня ратифікації мирового договору. Написані заяви тих полонених про їх згоду маєть ся переслати до їх правительства рівночасно з повідомленням про їх задержання. Як в особливих випадках правительство рідної держави на відставлення, то повинно того полоненого зараз переслати, хиба би він не забажав більше вертати ся до дому."
Не можемо вірити в правдивість цих чуток, але все-ж таки в наші бурхливі часи навіть неможливість стає можливістю.
Закона про українське громадянство не має досї, як також не має досї правових норм, хто являєть ся українським громадянином і як здобути українське громадянство. То Галичане, хоч не є формальними громадянами, морально і фактично належать до української держави, віддаючи усї свої сили для її укріплення. Тому усї державні чинники повинні доложити своїх старань, щоби усунути небезпеку відкликання Галичан, бо се було би ослабленням творчих сил нашої молодої, ще не зміцненої даржави. Коли в чиїм інтересї лежить таке відкликання, так це певне ті, які в інтересї "єдіної недєлїмої", а не в інтересї України і центральних держав."
З сього приводу заявляє "Нова Рада" з 4. с. м.:
"Не можна допустити, щоб ті культурні робітники, які так прислужили ся справі української державности, були викинуті невдячно і коварно з нашої землї. Коли це станеться, то це буде останнім актом самоозначення нового уряду: це значити-ме, що або не буде України, або не буде цього уряду. Варт відзначити, що й теперішний уряд широко користуєть ся службовою допомогою галицької інтелїґенції. Викидаючи її на межі України і разом з тим даючи міцний притулок обрусителям та реакціонерам, уряд запише собі останню ганебну посвідку, якої не змиє з себе навіть на лонї єдиної мамушки Росії з батюшкою царем."
Дїло
08.06.1918