Львів, 1. червня 1918.
Президент Української Парляментарної Репрезентації д-р Евген Петрушевич і заступник президента д-р Евген Левицький відбули полїтичні конференції з нїмецьким державним секретарем для заграничних справ Кільманом і з австро-угорським мінїстром заграничних справ ґр. Буріяном.
Предметом конференції з Кільманом були — як знаємо з комунїкату — відносини в українській державі і з окрема становище Нїмеччини супроти української держави. Вислїдом сеї конференції є запевненє, зложене Кільманом, що в справі державної самостійности України Нїмеччина стоїть на основі берестецького договору.
З ґр. Буріяном говорили представники президії УПР. також очевидно в першій мірі про відносини в українській державі і про становище Австро-Угорщини супроти української держави, бож ґр. Буріян є мінїстром заграничних справ австро-угорської монархії. Одначе в розмові з ґр. Буріяном мусїла бути також порушена справа положеня українського народу в Австрії, бо загранична полїтика вяжеть ся орґанїчно з полїтикою вчутрішною і полїтика австро-угорської монархії супроти української держави не може бути добра, коли не буде добра полїтика автрійського правительства супроти тої части українського народу, яка належить до Австрії.
Відношенє Австрії до українського народу в Австрії і по части відношенє Австро-Угорщини до української держави (з огляду на польські претенсії до західних областей української державної території) звязане з становищем Австрії і австро-угорської монархії в польській справі. Польське коло ставить справу так, що його полїтика в Австрії залежна від відношеня Австрії i австро-угорської монархії до цїлости польської справи. Отже й се польське становище вяже внутрішну й заграничну полїтику Австрії й австро-угорської монархії в одну цїлість.
В останних днях у парляментарних кругах кольпортуєть ся поголоска про нїмецьке посередництво між польським колом і Українською Парляментарною Репрезентацією. Знаючи польське становище в українській справі, не можемо собі уявити, як буде виглядати се посередництво. Бо Поляки стоять в українській справі на такім становищи, яке з українським становищем абсолютно не дасть ся примирити. Поляки стоять на тім, що всї українські землї, які коли-будь входили в склад колишньої польської держави, є вічною польською державною власністю і всяка польсько-українська угода мусить мати за основи признанє тої польської державної власности на ті українські землї з нашої сторони. Доки Поляки стоять на такім становищи, доти взагалї нїяка розмова з ними не є можлива. Бо тут не ходить о те, як ставить ся польська державність до наших національних потреб, тільки о те, що ми взагалї польської державности на землях, які протягом історії заселяла і заселяє українська більшість і які протягом історії були основою твореня української державности, не признаємо.
Тому основною умовою того, щоб ми могли з Поляками почати говорити про польсько-українське порозумінє, мусить бути відреченє зі сторони Поляків від всяких прав до українських земель і признанє, що на українських землях вони можуть домагати ся тільки права національної меншости.
Се — думаємо — сказали представники президії УПР. австро-угорському мінїстрови заграничних справ ґр. Буріянови і скажуть австрійському президентови мінїстрів Зайдлєрови тай взагалї кождому, хто буде з ними говорити про потребу польсько-українького порозуміня.
В згаданих поголосках про нїмецьке посередництво між Поляками й Українцями сказано, що коли удасть ся зблизити Поляків і Українцїв австрійських, тодї зробить ся пробу навязати зносини також між правительствами в Варшаві й Київі.
Що-до сього завважаємо, що для відношеня між варшавським і київським правительством маємо ясну плятформу міжнародно-правного характеру: берестейський договір між осередними державами й Україною. Коли осередні держави хотять трактувати варшавське правительство як представника суверенної польської держави, то нехай постарають ся, щоб воно приступило до берестейськего мира і признало його. Тільки тодї, як воно признає берестейський договір, може київське правительство вступити з ним у міжнародно-правні зносини.
Що-до польсько-українського порозуміня в Австрії, то й тут є ясна плятформа, щодо якої правительство має виразні зобовязаня: подїл теперішного коронного краю Галичини на історично- національній основі й утворенє з української части Галичини, яка входила в склад галицько-володимирського королївства, окремого українського державного орґанїзму в рамах Австрії.
Тільки здїйсненє сеї плятформи може бути предметом переговорів в цїли польсько-українського порозуміня.
Дїло
02.06.1918