В справі інтернованих, конфінованих і вивезених українських громадян в Австро-Угорщинї.
Посол Української Народньої Республики у Віднї др. Андрій Яковлїр звернув ся до ц. і к. мінїстерства закордонних справ з нотою, в якій, посилаючи ся на VII артикул додаткового договору між Українською Народньою Республикою й Австро-Угорщиною, прохав, аби ц. і к. мінїстерство закордонних справ як найшвидше полагодило справу з поворотом інтернованих, конфінованих і вивезених громадян на Україну, згідно з умовами мирового договору. У відповідь на се ц. і к. мінїстерство закордонних справ повідомило посла письмом з 25 травня б. р. ч. 43780/ІІ, що з боку мінїстерства вже зроблено відповідний розпорядок, щоб тим громадянам Української Народньої Республики, які можуть їхати на власний кошт, на їх проханнє давав ся дозвіл для повороту на Україну. Що торкаєть ся тих громадян, які не мають зараз коштів виїхати, в справі безплатного перевезення їх на Україну пороблені всї заходи, щоб порозуміти ся з Українським Правительством і спільно розпочати перевіз їх на Україну. Такі незаможні Українцї залишені на короткий ще час в таборах для інтернованих; бо колиб їх випустили з таборів, вони терпіли б злиднї. Щодо вивезених громадян з Волинї та з прикордонної смуги — більшість сих громадян вже повернула до дому (кілька тисяч інтернованих у Ґредіґу-Нідеральмі). Нарешті ц. і к. мінїстерство обіцяє зробити всякі полекшення українським громадянам-конфінованим, оскільки в окремих випадках не повстане сумнїву з державно-полїційної точки погляду. Таким чином досягнуто значні полекшення долї українських громадян в Австро-Угорщинї. Нинї всї інтерновані українські громадяне, які забажали-б виїхати на свій кошт зараз на Україну, дістануть на се дозвіл. А длятого, щоб швидше дістати такий дозвіл, необхідно, аби громадяне звертали ся до Українського Посольства у Віднї (Kärntnerring, Hotel Bristol) за посвідченням, що вони дїйсно українські громадяне й мають від українського представництва дозвіл на виїзд до України. З таким посвідченнєм місцеві військові й цивільні власти скорше зроблять з свого боку залежні формальности. Про все вище наведене п. посол Української Народньої Республики у Віднї прохав нас довести до відома українських громадян, що живуть в Австро-Угорщинї.
В справі збудування памятника борцям за незалежність України.
Столиця України — Київ зовсїм бідний монументами, які відносили ся-б до історії України. Ті монументи, що для окраси площей ставили ся при російській владї, мали на метї підкреслити залежність України від Москви та служити для вислову ідеї одности Росії. Таке значіннє мають напр. монументи Хмельницькому та Кочубеєви й Іскрі. Пережита епоха героїчного напруження, коли під хвилї війни зусиллям найкращих синів України була здїйснена давня мрія народу — утвореннє незалежної національної держави, повинна бути увіковічнена улаштованнєм якого небудь відповідного монументу. Одним з найзначнїйших по високому драматизмови моментів сеї епохи була боротьба тільки що народженої Української Держави з большевиками, темною силою, яка загрожувала не тільки загубити все, що осягнено, а ще й взагалї зруйнувати культурне життє Рідного Краю. На оборону національної ідеї, культури й права встали всї кращі сили народу й на чолї їх українська молодь: школяри та студенти унїверситетів. В боях під Крутами та Бахмачем полягло багато сих молодих героїв, що цїною своєї крови заплатили за волю Рідного Краю. Святий обовязок вдячної Батьківщини не забути сих героїв. Треба, щоб память про них на завше залишила ся на Українї. Для сеї мети як найбільш відповідає збудуваннє їм монументу на одному з майданів м. Київа. Ся думка вже істнувала й ранїйш в приватних колах, навіть деякі кошти для сеї справи вже назбирані, але треба зараз підтримати справу державною допомогою. Тому було-б бажаним, аби Мінїстерство освіти оголосило народню підписку на улаштуваннє монументу забитим в боях з большевиками українським школярам і студентам та доручило віддїлови плястичних мистецтв справу орґанїзації. (В.).
Вістник полїтики, лїтератури й життя
02.06.1918