Недоля Брідщини.

Пише нам очевидець Поляк:

Цїла околиця на захід, північ і полудне від Бродів, широка полоса давних воєнних операцій, покрита вужевими скрутами стрілецькиx ровів, скопана ярами ґранатів, заснована поржавілими дротяними засївами. Знищенє на цїлім просторі між позиціями не уступає нераз добре відомим знищеням на теренах боїв у Франції. З богатих колись сїл остались страшні румовища, порослі кропивою та бурянами. Чого не пожер огонь, чого не розбили та не повалили кулї — те пішло на окопи, на підземні глубокі льохи.

Поранені кулями розцвились дерева... Вони одні остались в живих і плачуть сльозами білих цвітів... Білі цвітки падуть тихо на звалища хат та сїл. Куди оком глянеш — рови та дроти! Викопані насипи землї лежать валами поперек і вздовж поля. Цїла земля перед і за окопами — се нераз яма побіч ями по менших, більших і найтязших гранатах. Де кроком ступиш, стрінеш зелїзо! Лежать плащі з шрапнелїв та куснї розірваних ґранатів. Не рідко видно й не розірвані ще стрільна.

Країна смерти!... На спаленій, пoнукaнiй, скaменїлїй землї росте бурян, що дає сам собі раду. Як гай, тягнуть ся кругом сухі кущі торічних бурянів та бодяків. Низенько при землї рудїє скупа, суха травиця. Нова ще й не зазеленїлось. Все довкола руде, дике вимерло... Якась сїра верства пopoхy вкрила все, що зриваєть ся за найменшим подувом вітру вкриваючи кругом виднокруг грубою верствою. Скрізь по земли лежать ненакриті землею трупи.

Через загнїване небо день в день перепливає розпалене сонце, жаром палить-гасить рідкї, хорі цвіти, та червено заходить що дня. Коли у вечір сховаєть ся за гребенї далеких лїсів встає вечірний смуток... По розбитих, повалених селах плаче вітер. Якісь незнані, дивні пошепти підносять ся з землї і тихо, жалко плачуть... Земля плаче на веснянім вітрі, а з плачем несуть ся тихі стони тих, що житє тут своє втратила. Над нещасною, бідною землею в горі мерехтять ясно зорі. Тихий плач землї знїмаєть ся до них, лине до ніг Всевишнього...

Мої уста немов шепчуть несвідомо тихо. Отче наш... Да прийде царство Твоє... Да буде воля Твоя...

На сю нещасну землю вертають люди — жителї давних осель, що тугою та нуждою биті хочуть ще раз побачити свою святу землю та спокійно на нїй зложити свої кости. Вони прожили вже своє житє. Два роки тому, як дика буря вивіяла їх з тихих та сyпoкійниx сїл. Ночю прогнали її, та взяти з собою не дали богато. Два роки прожили на Чеxiї, в бараках, та в Галичинї. Bеликі картини історії сеї війни записані також кровю та сльозами сих невинних скитальцїв.

Тепер вони вертають, а богато з них вже вернуло на свою руїну — нещасну землю. Десятки тисяч тих найнещаснїйших з нещасних повернули до своїх знищених сїл на цїлій давній боєвій лїнїї від Кaрпат до кордону давної Росії. Коли їх вигнали, лишали дома все — коли вернули, не знайшли там нїчого, лиш руїну та страшне знищенє. Цїлі селі вернули та мешкають на руїнах своїх осель, під пекучим в день, а студеним в ночі небом. Ночі дишуть осїнним холодом, а на тім холодї без одежі сплять старцї та малі дїти.

Вертають самі старцї, жінки та дїти, бо чоловіки при війску. Не всї мають користи. Богато з них мало їх до недавна на чужинї, але по дорозї забрали їм і не заплатили. Ті, що привезли з собою корови, не мають їм що дати їсти, бо спека і посуха від самого початку весни висушила все що зазеленїлось. Котрі вернули скорше, замешкали по околичних і так надвищених селах, та доходять до своїх сїл щоденно, щоби дещо посадити на огородї або під картофлї трохи скопати; коний у них нема, а за день роботи жадають сусїди з других сїл по 60 кор. і по 16 кґ. вівса денно! Поля не оброблені лежать відлогом і заростають ще більше... Нема і зерна на засїв і так пізний. Що правда, Команда II. армії видала приказ, щоби все засїяти, але сей приказ остав ся на папері. Богато є таких бідних, що не посадили анї одної картофлї, бо і до їди її вже не мають.

Нема нїкого, щоби потїшив, вислухав, та поміг тим нещасливим. Нема давних душпастирів, бо нема і церков, а на богослуженя треба йти далеко. На сам великдень приїхало богато тих нещасних до своїх давних осель. Оповідали собі про свою давну біду на чужинї і потїшали ся надїєю, що ними хтось займеть ся, поможе їм в тій недолї. Та до сеї пори нїхто до них не прийшов зі словом надїї, нїхто не виявив їм свого співчутя. Вернули вже на свою землю, але який той поворот? Війска з позиції уступили вже давно, але закопів, піль та сїл з куль не очистив нїхто! В краю забирають дзвони та зривають вже дахи, бо матеріялу на кулї не стає, а тимчасом на позиціях остали ся цїлі маґазини амунїції, якою не занимаєть ся нїхто — хиба дїти забавляють ся нею та ранять ся смертельно і калїчать ся! Через цїлї свята на позиціях від Бродів далеко на південь поза Пеняки гук від вистрілів, немов ладила ся велика офензива. Се дїти та підростки кидали ручними ґранатами, ґазовими бомбами та тяжкими мінами. До полевого шпиталю в Ожидові, протягом кількох днїв, привезли 10 тяжко покалїчених хлопцїв без очий, без рук, без пальцїв, поранених нераз на цїлім тїлї. Багато ранених лїчить ся в дома, богато на місци гине!

Хоч дано вже стало тихо, по полях та лїсах богато ще лежать непохованих трупів. Ще більше прикрито тілька верствою тонкою землї, яка нераз відкриває тїло. На пр. на Лисій Камяній горі, між Ясеновом, Дубєм, Пониквою і Жарковом лежить чимало непохованих трупів. Нераз в ставах та ріках лежать трупи коний, про котрі нїхто не знає, а люди беруть таку воду до питя, бо керниць нема; керницї засунулись, засипались, або війско знищило їх зовсїм. Якжеж тут не трудно о заразу, котра з браку лїкарської опіки може забрати не десятки, але тисячі людий!

Зі сторони властий не зроблено нїчого, щоби зарадити бідї та незастю. Люди навчені досвідом других, боять ся поправляти знищені будинки, бо комісія не схоче узнати направленої шкоди. Всї очікують На поміч держави, але о се так трудно. Положенє сотки тисяч людий тут нинї так поважне, що нема часу до намислів. Тому хто може тільки, нехай піднесе голос в оборовї тих, що все стратили. Нї кроку назад в слушній оборонї тих, що нинї найнещаснїйші. Всї терпимо, але наше терпінє в порівнаню з розпукою тамтих мале.

Тому не забувайте нещасних ваших братів! Не лишайте їх без помочі та опіки на певну згубу, котра до них вже нинї заглядає. Не дайте згинути тим, що кров з нашої крови, що вість з вашої вісти. Добудьте ся на велике суспільне дїло. Далекий та чужий вам кличу до вас: Нехай голос чужого не перейде без відгомону по цїлім краю. Нехай голос той не буде голосом вопіючого на пустинї серця, а нехай в імя Христової любови стане почином до великoї суспільної ратункової акції вашого народу!

Позір! Тисячі нещасних наших братів чекають на вашу поміч!

Дїло