Осівши на багатих, родючих землях на пограниччі Заходу і Сходу, українці не завжди мали змогу спокійно працювати і користати з плодів своєї праці. Раз-у-раз страшні війни нищили українські землі, після них залишалися згарища і могили. Великі простори лягали облогом, ставали "диким полем". "Рідко ратаї покрикували, зате часто крякали" — так написано про минуле нашої землі у "Слові о полку Ігоревім" — і ці слова залишалися правдою протягом цілих століть.
Історія загартувала наш нарід і зробила його народом хліборобів-войовників. По всьому світі продзвеніла слава нашого козацтва. А в боях недавніх визвольних змагань українці показали, що вояцький дух предків серед них не згас. Хоч співав наш нарід про згоду, мир і тишину, а проте умів і постояти за своє, умів нагнати страху руїницьким ордам і гнобителям своєї країни.
А якщо не завжди успішні були для українців їхні змагання з ворогом, то причиною цього не був брак хоробрости і вояцької жертвенности, а більше брак доброї організації. Добра організація має у військовій справі не меншу вагу ніж відвага вояків. Невеличкий відділ справжнього регулярного війська легко розбивав велику масу озброєних людей, які не є регулярним військом, хоч би навіть ці люди оборонялися дуже хоробро.
Нереґулярним військом були нпр. наші гайдамаки. Хоч повстали вони проти нестерпного гнету польської шляхти та жидів, хоч мали по свойому боці гарячі симпатії українських народних мас, хоч були хоробрі і не лякалися смерти, а однак їхнє повстання не поліпшило долі українського народу. Це повстання принесло тільки велике кровопролиття, великі спустошення і людські терпіння, коли то "розійшлися по Україні каліки безрукі"; покалічені, понівечені ті українські гайдамаки, які не згинули на полю або під катівською сокирою.
Ні Гонті, ні Залізнякові не пощастило довершити того, що вдалося було гетьманові Богданові Хмельницькому, який мав під своєю рукою вишколене і досвідчене у військовій справі козацьке військо.
А коли збройна боротьба з большевизмом у 1917-21 рр. скінчилася невдачею, знов таки не бракло хоробрости й героїзму. Навпаки, маємо в історії цієї боротьби приклади героїзму, рідкого навіть у всесвітній історії, як от бій під Крутами або Базар. Причиною було те, що українці не зрозуміли ще під той час якслід ваги кадрів регулярного війська. Їм здавалося, що як увесь нарід, всі села повстануть проти большевиків, то большевики не витримають цього натиску. Тому Україна роїлася від повстанчих загонів, а до регулярних українських армій вступило замало людей.
Досвід доказав, що це була велика помилка. Повстанчі загони легко розросталися і так само легко розсипалися. У загальній, взаїмній боротьбі "отаманів" тяжко було розібрати, хто бється за українську справу, а хто є звичайним грабіжником. Тому, хоч було між повстанцями багато палких патріотів, багато здібних провідників і багато очайдушних героїв, а однак великий повстанський рух не тільки не спинив большевицької навали, але й не залишив тої великої традиції, яка залишилася від чину українських регулярних армій. Завдяки подвигам своїх регулярних армій український народ в очах своїх власних і цілого світу виріс і дозрів. Чин українських військ, хоч і не приніс вирішної перемоги, то зате відродив український нарід духово і викликав буйний розквіт українського життя.
Тісна, хресна путь УСС-ів завела далі, ніж широкі шляхи Махна, Григорієва, Зеленого та інших повстанчих отаманів.
Б. Н—й.
Рідна Земля
16.05.1943