Доступ до українських документів може привести до роздумів про те, що і як ІНП говорить про мартирологію поляків у ХХ столітті. На жаль, уряд PiS більше фокусується на безкомпромісній критиці історичної політики України, ніж на процесі реабілітації Сталіна в історичній політиці сучасної Росії.
Україна недавно передала польському IНП тисячі документів, що стосуються геноциду поляків, вчиненого Сталіним в 1937-38 роках у рамках антипольської операції. Це не був тільки жест доброї волі, а й опосередковане заохочення ІНП замислитися про польську історичну політику щодо України. На жаль, шанси, що це станеться, невеликі, бо це вимагало би від Польщі самокритичного погляду, а не обмежуватися лиш критикою України.
Як стверджує керівник архіву ІНП Мажена Крук, передача Україною архівів є винятково важливою ініціативою, тому що вперше Архів ІНП має шанс отримати у власність не тільки вузьку групу документів з України, а величезну їхню кількість. Вартувало би, щоби доступ до цих документів привів до рефлексії про те, що і як ІНП говорить про мартирологію поляків в XX віці. На жаль, політичні обставини в Польщі зовсім цьому не сприяють.
Національний більшовизм і геноцид
Найнижчі оцінки жертв антипольської операції говорять про понад 110 тис. поляків, вбитих у розстрілах (офіційні дані NKWD). Однак ще близько 30 тис. поляків були засуджені на багато років таборів, а понад 100 тис. було депортовано в глиб Росії. Внаслідок рабської роботи, голоду, хвороб, морозів, перевезень в скотських умовах і виснаження смертність серед них була величезною.
Дуже багатьох поляків, заарештованих НКВД, катували. Разом з цим, поляків страчувано також і в рамках інших "операцій", проведених за часів Великої чистки. В результаті, впродовж кільканадцяти місяців могло загинути близько 200 тис. поляків. Антипольську операцію слід помістити в ширший контекст масових злочинів, вчинених більшовиками проти поляків в XX столітті, загальну ж кількість жертв треба оцінювати у кількасот тисяч.
Відповідальність за згадані злочини лежить в Польщі на "загадкових" інтернаціональних комуністах. Хоча антипольську операцію провів режим Сталіна, правильно названий знаменитим істориком Девідом Бранденберґом національним більшовизмом. Одним же з найважливіших його фундаментів офіційно був російський імперіалізм, який нерідко важко було відрізнити від великоросійського шовінізму. Сталін пропагував погляд на росіян як на "вибраний" народ, споконвічним призначенням якого є будувати світову державу і керувати іншими народами. Ці останні мають отримати завдяки інтеґрації з "передовою і універсальною" російською культурою і мовою цивілізаційний стрибок.
Селективна історична пам'ять
Не випадково в Росії Путіна, яка апелює до імперських традицій, ми можемо спостерігати прогресуючий процес реабілітації Сталіна в історичній політиці і в суспільному сприйнятті — хоч образ диктатора не є в російському суспільстві однозначним. Ця "про-сталінська" історична політика Росії також реалізовується у величезних масштабах за кордоном і становить серйозний виклик для Польщі.
Тим часом уряд PiS більше фокусується на безкомпромісній критиці історичної політики України. Одним з її елементів є ж бо офіційне визнання партизанів Української Повстанської Армії (УПА) борцями за незалежність. Безумовно, принциповою є критика України за недостатню увагу до того, що УПА, борючись за незалежність перш за все проти Совєтів, а крім того, з польським підпіллям та Німеччиною, відповідає також за етнічні чистки і злочини проти поляків (частина з яких підпадає під критерії геноциду). З іншого боку, масштаб присутності УПА в українській історичній політиці в Польщі перебільшується. Натомість польська історична політика суттєво демонізує УПА.
Величезна більшість поляків нічого не знає про антипольські операції. Незрівнянно більші знання поляки мають про злочини УПА (ключове слово: Волинь). Цю величезну диспропорцію можна зрозуміти, коли ми порівняємо кількість статей, фільмів, репортажів, книжок і конференцій (у тому числі під егідою ІНП) на обидві теми.
В польських медіа найчастіше вказується кількість 100 тис. поляків, вбитих УПА. Однак варто нагадати, що ця кількість ще недавно в публікаціях ІНП видатних знавців цієї теми (напр. Гжегож Грицюк) оцінювалась в 60-90 тис. Ще нижчими (60-80 тис.) є оцінки Андреса Каппелера, швейцарського історика Східної Європи і автора найважливішої історії України, виданої в останні роки німецькою мовою.
Бандера = Сталін і Гітлер?
І тим не менше, керівник ІНП Ярослав Шарек сліпо поширює кількість вбитих поляків (130-150 тис.), яку подає пов'язана з Радіо Марія історик-аматор Єва Сємашко, що не приховує своєї неприязні до України та різко занижує число жертв українців, вбитих поляками в 1943-1947 роках. Більше того, Шарек твердить, що Бандера був — як Гітлер і Сталін. В інтерв'ю для wpolityce.pl (листопад 2017) на питання про Бандеру він заявив: "Лідер завжди несе політичну відповідальність за діяльність підлеглих. Я можу навести приклади політиків, які стояли на чолі тоталітарних держав і не вбили жодної особи". — "Гітлер, Сталін." — "Ви самі відповіли на це питання".
Нагадаємо лиш, що Гітлер і Сталін несуть відповідальність за смерть десятків мільйонів людей. З їхніх рук загинуло також в багато разів більше поляків, ніж від УПА. Внаслідок співставлення Бандери з Гітлером і Сталіним релятивізуються величезні нацистські і радянські злочини. Шарек не бачить також жодної проблеми у тому факті, що Бандера під час волинського злочину перебував у німецькому концтаборі. Доля його родини теж, м'яко кажучи, відрізняється від біографії Сталіна і Гітлера. Два брати Бандери загинуло в Аушвіці, вуйка заарештовувало гестапо. Совєти стратили Бандеру, його брата і батька. Три сестри потрапили в совєцькі тюрми і табори.
В цій ситуації не мав би дивувати той факт, що поправка закону про ІНП єдино лиш українців згадує яко винуватців геноцидів за іменем (і ані слова про німців та росіян) та ставить український націоналізм в один ряд з комунізмом та нацизмом. Таке бачення минулого, на жаль, означає, що дуже важко собі уявити, щоб навіть доступ до всіх українських архівів щось змінив в польській історичній політиці.
Адам Бальцер – докторант і науковий працівник Центру досліджень Східної Європи Варшавського університету. Співавтор книжки "Польща на глобальній шахівниці" (2014). Викладає також і в Дипломатичній академії та Польському інституті дипломатії.
Adam Balcer
Ukraina. Wielki błąd polskiej polityki historycznej
Newsweek, 24.03.2018
Зреферував О.Д.