Його минуле і сучасне
Стрий, 23 лютого.
Перший раз в історії Галичини назва оселі Моршин появляється в XV. ст., а першим документом, який відноситься до Моршина, є акт з 1482 р., виданий якимсь Юхимом Нагвасданом, що продав багато сіл, м. ін. також Моршин, за 4.000 угорських фльоренів Рафалові з Ярослава, старості в Сандомирі. Цікава теж відомість, яка є в далеко пізнішому акті, а саме з 1619 р. В тому акті покликується на привілей польського короля Володислава, який потверджує, що давніший привілей галицького князя Льва. В тому саме акті говориться про надання села Розгірче (при залізничій лінії Стрий—Сколе), при чому згадується теж і Моршин і дооколичні села, як Нинів, Жулин, Лукавицю й інші.
У всіх тик актах говориться про Моршин як про звичайну оселю, а згадок про якоїсь лікувальні джерела — нема. Записки про соляні джерела появляються аж в першій половині XVI. ст.
В дальших актах з тих часів є виразна згадка про соляне "вікно" в Моршині. 21 квітня 1541 р. львівський і перемиський суд перепроваджував розмежування дібр Мельхіора з Паньова і Катерини Бранецької. Делєгати суду прибули на місце спірного терену, були на вершку гори, поблизу долини, в якій є соляне джерело і де було збудоване вікно до варення солі. Та долина з вікном, як ствердив суд, належна до дібр Станьків, Довге, Моршин, Фалиш і Стрілків.
Назва "Моршин" — в актах має різний правопис: Моршін, Морсін, Моршин — стоїть мабуть у зв'язку з прикметами терену, а саме з властивістю "моршіння", т. зн. гниття, бутвіння. Слово "моршіння" нагадує німецьке слово "морш", себто спорохнявілий, зотлілий, трухлявий. А саме в цих околицях є верства спорохнявілої і збутвілої рістні, якого і є саме боровина. Очевидно — таке пояснення назви Моршин є гіпотетичне. Інші дослідники ставлять цю назву у зв’язок із родовим прізвищем "Морштин". А саме родина Морштинів знана була в тих околицях як apeндapi т. зв. "руських жуп (солянок)".
Від родини Бранецьких Моршин переходить в pуки Делзецьких в XVII ст., а XVIII. ст. села Довге і Моршин по різних змінах власників переходять в посідання Михайла Шептицького. По його смерти в 1736 р. ці оба села купує Степан Кунашівський за 62.000 зл. Врешті знову по цілій низці власників в 1876 р. саме село Моршин купує на ліцитації за 39.000 зл. Боніфатій Штіллєр, німець з Поморян, що доробився в Галичині великого майна. У свому смертному завіщанні він записав Моршин Краєвому Товариству Лікарів з застереженням, що це Товариство в Моршині відкриє живець, з якого доходи маюсь бути призначені на допомоговий фонд для вдів і сиріт по лікарях-христіянах.
До часу Штіллєра ніхто не звертав уваги на лікувальні прикмети джерел Моршина. Навіть солі там не "варили", бо вона була гірка. Нема теж ніяких вказівок на те, щоб місцеве населення знало лікувальні прикмети води з тих джерел і щоб ним лікувалося. Що найвище, мабуть Штіллєр, купуючи село Моршин, мав на меті, крім господарських виглядів, використати це село як звичайне літнисько зприводу краси околиці, великих соснових лісів і лагідного підгірського клімату. Штіллєр познайомився з двома лікарями, др. В. Пясецьким, який був у тому часі "гідропатом" і з др. З. Дзіковським. Мабуть вони перші звернули увагу на лікувальні прикмети моршинських джерел. 1877 р. в Моршині відкрито перший раз водолічниче (гідропатичне) заведення; від цього року починається історія Моршина як живця.
Того року появилися у львівських газетах оголошення про відкриття живця, та одначе в тому році сезону не було, як сказано в дальших оголошеннях — "з незалежних причин". Та всеж таки приїхала деяка кількість гостей на літній відпочинок, замешкала в старому домі з 6-ма кімнатами. що був давніше старою корчмою. Здається, що Штіллєр вже вибудував з тому часі новий будинок, знаний пізніше під назвою "Під якором". В дальших роках (1870—1880) йшли наукові досліди джерел в Моршині. У 1889 р. відкрито там солянково-боровинний живець, про що й видамо перші летючки-проспекти. В 1883 р. почався раціональний продаж моршинської води в пляшках. Тоді продано 1.000 пляшок гіркої води.
Досі живець вів сам власник Штіллєр, а дорадниками його були лікарі, члени Тoваpиcтва Лікарів. Співпраця з лікарями довела до того, що Штіллєр, вмираючи, записав Моршин згаданому Товариству на допомоговий фонд для вдів і сиріт по лікарях (виключаючи жидів). На підставі відповідного акту даровизни Товариство переняло Моршин на власність і під свою управу в січні 1884 р. Воно поволі розбудовувало Моршин, а коли в 1891 р. Намісництво Галичини затвердило фондаційний акт, відступило живець в аренду окремим лікарям, своїм членам, які обов'язувалися його далі розбудовувати як живець. Однак вони дбали більше про власні інтереси і довели стан живця до того, що Товариствo мало намір продажу цілого Моршина. Тільки вибух війни в 1914 р. перешкодив тому.
По світовій війні значення Моршина почало зростати. Лікарське Товариство вибудувало величавий живцевий будинок, лазнички, електрівню, коштом около 7 міл. зл.
За большевицьких часів Моршин став модним "курортом" для "товаришів" зі сходу. Всі віллі і пансіони націоналізовано. В них замешкали різні совєтсько-жидівські достойники.
З приходом німецької армії становище Моршина основно змінилося. Управо живця перейшла в німецькі руки, а з цим прийшов до голосу також автохтонний український елємент. Український Центральний Комітет дістав у розпорядження дві віллі (Маратон і Світовид), до яких приймає на побут на час лікування дійсно потребуючих українських службовців та вчительство і про них дбайливо піклується. Поволі відживає культурне життя в Моршині — селі, в Довгому в Лисиничах, де до праці на культурно-національнїй ниві стає духовенство, учительство та службовики волосних управ. По сільських УСТ-ах відбуваються аматорські вистави, концерти, виклади, анкети, курси та сходини. Моршин став поважним осередком нашої культурно-освітної праці.
