Сонце і майже весна

Політики брехали та перекручували, замовчували й перебільшували, применшували і вигадували завжди. А надто в Україні останньої чверті століття. Стверджувати, що ми в цьому аспекті утримуємо першість, було би, м'яко кажучи, неправдою. Існують країни, які давно на всіх рівнях втратили опір, а критична оптика сприйняття реальності в них така ж дефіцитна й марґінальна, як іспанський хамон чи польські яблука. Але те, що в епоху глобального апофеозу постправди ми ввійшли добре підготовленими і подекуди навіть надзвичайно майстерними, сумнівів не викликає, здається, ні в кого. Боюся, в мистецтві брехати рівні нам сидять лише за кремлівськими мурами.

Брехня, підшита принципом демократичного плюралізму, буває завуальована під що завгодно – політичну доцільність, міркування патріотизму, правила політичної боротьби, особливості сповідуваної ідеології та навіть інтелектуальну сміливість. І, певна річ, брешуть також риторично й автоматично, тобто без жодних задніх думок – абсолютно тупо та нерозумно. Але також брешуть цілком свідомо, продумано й підступно. Брешуть, коли без брехні зовсім неможливо обійтися і коли її абсолютно можна уникнути. Брешуть, плутаючи місцями причину й наслідок, перетворюючи "перемогу" на "зраду", заради порахунків з "попередниками" чи просто для задоволення. Політика в широкому сенсі стала мистецтвом неназивання речей своїми іменами для того, аби речі, не названі своїми іменами, перетворилися на імена, за якими не стоїть жодних речей.

От, приміром, міністр спорту Ігор Жданов головною причиною чергового (і цілком прогнозованого) провалу українського спорту на зимовій олімпіаді в Південній Кореї називає несприятливий клімат: "Ми не зимова країна, сніг не лежить так довго, як в Норвегії чи Канаді, у нас і в січні буває плюсова температура".

З першого погляду, він нібито не сказав неправди і нічого не перекрутив. Бо в нас таки справді в січні буває плюсова температура, а зими бувають взагалі без снігу. Це виправдання, хоч зі скрипом, але приймається. Хоч особисто я не вважаю, що брак системної роботи в підготовці наших спортовців до змагань варто виправдовувати саме кліматом. Хіба Італія чи Німеччина – більш зимові країни за нашу?

Якщо придивитися уважно до інформаційних реляцій, український клімат завинив не лише зимовим видам спорту, а й, наприклад, стану українських доріг, з яких асфальт навесні сходить разом зі снігом. І мені неодноразово доводилося чути те саме "кліматичне" виправдання. От тільки вже дороги наші потерпають від того, чого так сильно бракує українським спортовцям, – від суворої і підступної зими. Нам щороку пояснюють – як не в Укравтодорі, то ще в якомусь відомстві, відповідальному за ямковий ремонт – що клімат для доріг у нас суворіший і дошкульніший, ніж у Норвегії чи Канаді, де асфальт зі снігом чомусь навесні не сходить.

Але цього мало. Я йду на київський базар і спостерігаю в лютому-місяці вже звичну картину, коли наші українські яблука родом з Вінницької області поволі наближаються за ціною до мандаринів і бананів, які везуть великими кораблями із заморських країв. І на моє питання про дорожнечу наших доморослих яблук дістаю відповідь, мовляв, доставка з Вінницької області дуже дорога через суворі зими й погані дороги. Тобто, з одного боку, "ми не зимова країна" і нашим спортовцям бракує снігу та льоду, а з другого, ми країна зимова занадто і на наших дорогах не тримається асфальт, який максимально здорожує українські яблука.

Далі ланцюжка "спорт-зима-асфальт-яблука" я продовжувати не буду, бо цілком може виявитися, що особливостями клімату в нашій країні за бажання можна виправдати абсолютно всі наші проколи й невдачі. І невідомо, до речі, чи в бажанні довести якусь особливо невиліковну природу української політичної брехні я не зайду задалеко. Та й чи брехня це насправді? Це можна називати хуцпою, маніпуляцією, спекуляцією, напівправдою, постправдою, частковою брехнею і навіть тролінґом "лохів", які обов'язково "поведуться", бо давно і надійно під це "заточені". Український політичний клас у цьому аспекті видається безнадійним і невиліковним. Хоч нам ще, здавалося б, дуже далеко до "ихтамнет" або "распятых мальчиков", переростання брехні локальної в брехню тотальну ми можемо відбути безболісно і непомітно. Дурне діло – нехитре.

Якщо брехня здається непозбувною ознакою і неодмінним супутником нашої політичної еліти, завжди сподіваєшся на існування "останніх територій", де не брешуть взагалі або брешуть якось акуратніше, завуальованіше й тонше. Брешуть так, що це можна кваліфікувати як своєрідну інтерпретацію реальності, а не її цілковите викривлення. Тому набагато дошкульнішою за брехню політиків є брехня публічних інтелектуалів. Але й вони, як бачимо, далекі від невинуватості. Як колись у дискусіях і сперечаннях народжувалась істина, нині в інтернет-срачах кристалізується постправда, яка виходить на шпальти газет і блакитні екрани телевізорів.

Останніми днями у fb-середовищі вирує скандал навколо висловлювання Михайла Мінакова – філософа-анархоліберала, за визначенням "Вікіпедії", і одного з чільних аналітиків постмайданної України "на експорт". Французька "Le Monde" ще у вересні 2017 року надрукувала його коротку аналітичну записку про критичний стан післяреволюційного суспільства, де серед іншого саме Майдан названий головною причиною розбуялої корупції і проблем зі свободами. Чомусь його тодішнє висловлювання саме сьогодні породило неабиякий скандал у нашому віртуально-інтелектуальному світику. Він так і пише: "«Революція гідності» призвела до безсоромної корупції, войовничого націоналізму й до обмеження свобод".

Я довгими днями б'юся над питаннями, що сказав філософ Михайло Мінаков – правду, напівправду, неправду, постправду чи брехню? Чи, може, він просто тролив? Я насправді далекий від того, щоб вішати на нього всіх собак і видавати якісь діагнози, вже не кажучи про звинувачення в роботі на когось або щось. Я від цього далекий приблизно як ультраправий від активіста руху ЛҐБТ. Я просто не здатен осягнути того, що він сказав. Я – безсилий. Думаю, не тому, що мені бракує тями чи клепки. Я просто не певен, чи знає він, що кандидати Ярош і Тягнибок сумарно набрали вдвічі менше за кандидата Рабіновича на останніх президентських виборах, чи пам'ятає він, якою була корупція за Кучми та Януковича і чи відає про безпрецедентну для наших палестин боротьбу з корупцією, чи бачить, що саме сьогодні свобод в Україні – найбільше за всю її незалежну історію.

Я готовий списати його слова на що завгодно – на альтернативний погляд, плюралізм думок, паралельну оптику чи перпендикулярну акустику. Але в мене ніколи досі не було враження, що я перебуваю в реальності, абсолютно полярній до реальності одного з чільних і реномованих інтелектуалів України, який на сьогоднішній день може говорити назовні і – головне – бути почутим. Не можу ж я сказати, що він бреше. Зрештою, нині якраз зима, коли сніг не лежить так довго, як у Норвегії чи Канаді, а за вікном сніжить і температура мінус п'ятнадцять, яблука по 35 грн, дороги роздовбані, а за вікном – сонце і майже весна.