Львів, 8 лютого.
У житті усіх створінь, в тому й людини обов'язує могутній закон самозбереження, що у формі інстинкту є вроджений кожній живій істоті. Завдяки ньому серед безлічі небезпек, які з усіх-усюдів загрожують існуванню живих істот, вони можуть зберегти своє життя, продовжувати його, розроджуватися, кріпшати, й творити нові цінності, якщо йде про людину.
Кермуючись тим інстинктом живі істоти обминають усього того, що спричинює їм біль, ослаблює або нищить їх, а намагаються створити собі такі умовини й іти такими шляхами, які дають їм змогу якнайкраще розвиватися згідно з їхніми потребами. Якби жива істота була позбавлена цього інстинкту, усе життя на землі вигинуло б.
Цей закон самозбереження діє не лиш у поодиноких представників даного гатунку живих істот, він є притаманний теж цілим громадам. Він діє теж у людській збірноті — в нації.
Сьогодні є часи, які більше, як колинебудь, вимагають від одиниць і цілих збірнот кермуватися інстинктом самозбереження, що дає їм змогу перетривати важкий час і зберегти сили для дальшого творчого життя у хвилині, коли прийде на те час.
Здавалось би невмісно говорити про самозбереження у часах, які вимагають величезних жертв майна й крови від одиниць і збірнот. А проте приходиться говорити, бо зберігати свої сили й енергію, це не значить утекти від активної участи в боротьбі за краще завтра, від щоденної праці, від суспільного життя, це не значить осторонь байдуже придивлятися ходові подій, ховати по струсиному голову в пісок, або на запічку дожидати, аж ласкава доля щось скине з неба. Навпаки, наша постава до життя й подій мусить бути наскрізь позитивна й активна; мусимо поступати так, як це наказує нам інтерес нашої національної спільноти, вибираючи при тому для нас найпевніший і найдоцільніший шлях. У своїх змаганнях мусимо складати теж жертви, хочби й найтяжчі, бо без жертв нічого не осягнемо, але жертви потрібні й розумні.
Коли говоримо про необхідність кермуватися законом самозбереження, треба під тим розуміти, щоб не витрачати надармо сил, щоб не приносити непотрібних жертв, що є часто неспівмірні до осягів, щоб легкодушно не господарити людським життям і енергією, розкидаючи її на ліво й на право. Життя кожного члена нашої збірноти є незвичайно вартісне й цінне, воно не дасться нічим заступити й тому людським матеріялом мусимо дуже розумно й ощадно господарити. Наш національний організм впродовж соток років, а продовж зокрема останніх десяток літ боротьби за існування дуже виснажився й обезсилився. Воєнні події поробили в ньому ще більші щерби, яких не зможемо так швидко заповнити, а ці страти відносяться до поменшення й погіршення фізичного стану нашої національної спільноти, до матеріяльних, духових і моральних страт.
Закон самозбереження велить нам з одного боку доложити усіх зусиль, щоб не допустити до дальшої безпотрібної витрати людських існувань і розпорошення сил та енергії, з другого боку до заповнення щерб, які повстали в нашому національному організмі, а що більше до збільшення й скріплення наших сил та збереження нашої енергії на час, в якому треба буде її вжити до будови нового життя.
Це зможемо осягнути не лише шляхом пасивного обминання небезпек, тримаючися слушної засади "не класти здорової голови під євангеліє", але шляхом активної поведінки, придумуючи засоби й створюючи умовини, які замість обезсилювати наш організм, його скріплювали б.
Тому нашим обов'язком є, цей вроджений, притаманний як одиницям, так і цілим збірнотам інстинкт самозбереження, що діє підсвідомо, видобути на верх, освідомити собі його, спрямувати на пляновий розумний шлях, головно у тих часах, коли одиниці й цілі народи виконують жахливий танець поміж життям і смертю, щоб вийти з тих важких часів не обезкровленим, а навпаки повним енергії й життєздатности. Так поставлена справа дасть нам змогу складати жертви там, де вони необхідні й потрібні, і обминати їх там, де вони безцільні й приносять нам шкоду.
В. Б.
