Ще про переговори в Берестю.

Львів, 21. сїчня 1918
В останній хвилї, коли переговори в Берестю між осередними державами й Українською Народньою Републикою — як запевняють урядові комунїкати ґр. Чернїна — поступили вже дуже далеко і для осередних держав, зокрема для Австро-Угорщини вдоволяючо, — Народний Комітет на вчерашнім надзвичайнім засїданю забрав голос, щоб поставити ясно справу здїйсненя нашого національного ідеалу в сїй незвичайній хвилї, яка раз на столїтя настає для народів.
Провідну думку, яка лягла в основу все народного протесту Ширшого Народного Комітету з 22. падолиста 1917 проти прилученя старинного Галицько-Володимирського Королївства до плянованої польської держави, вчерашня резолюція Народного Комітету висловляє в формі конкретного домаганя, заявляючи, що воно єдине і тільки воно відповідає волї і бажаню цїлого українського народу.
Тепер черга на Українську Парляментарну Репрезентацію дати вислів сїй єдиній волї і єдиному бажаню українського народу з парляментарної і делєґаційної трибуни, зложити заяву перед цїлим світом, що в хвилї, коли повстала українська держава, весь український нарід, без огляду на дотеперішні державні границї, стоїть з'єдинений одним-єдиним ідеалом. Сей свій обовязок УНР. очевидно сповнить.
Сповненє його — з як найбільшим натиском — тим потрібнїйше, що над тою частю українського народу, яка остає поза границями Української Народної Републики, зависли важкі хмари.
З одної сторони доходять нас трівожні вісти, що наша близша вітчина має ввійти в звязь з польською державною формацією — на ось яких основах: Найдальше на захід висунені українські повіти мали би разом з польською Західною Галичиною відійти до Польського Королївства як орґанічна часть Польщі, а так обкроєна Українська Галичина мала би творити в польській формації окрему державну одиницю.
З другої сторони вісти, які приходять з Берестя, містять для нас також мало відрадного. Коли візьмемо на увагу, що ґр. Чернїн щодо українських земель Австрії стоїть на становищи відлученя їх висше поданим способом до польської держави, то не може бути сумнїву, що значать для нас офіціяльні комунїкати з Берестя, в яких говорить ся, що переговори з українською делєґацією йдуть вдоволяючо. Видно, що наші закордонні брати, зацитькані запевненями про ті "свободи", які нам мають бути "запоручені" при польській державі, не обстоють так нашої справи, як се єдино відповідало би нашому національному ідеалови.
Не без горечи мусимо ствердити, що в Київі не мають належного зрозуміня для справи українських областий Австрії. Полїтичне вихованє в централїстичній Росії, яке навчило наших братів оцїнювати австрійське житє по російському шабльону: що, мовляв, усї народи гнете "Австрія", "австро-нїмецький централїзм", тай репутація, яку роблено Австрії в західних державах антанти, в кінци та обставина, що в Росії Поляки належали до поневолених народів, — все те спричинило, що наші брати вважають нас жертвою "австрійського" гнету, не доцінюючи, в чиїм національнім інтересї той гнет проявив ся, не добачуючи як слїд того, що тут ходить о історичний спір між Польщею й Україною. І вони тепер готові вдоволити ся, коли нам замість дотеперішного "австрійського" гнету будуть запоручені "свободи" в польській державі.
Супроти сього мусимо торжественно заявити, — і се заявляє Народний Комітет, — що прилученє нашої землї до польської держави — незалежно від усїх державно-правних і навіть міжнародних ґарантій — уважаємо найбільшим історичним нещастєм яке нас може зустріти в теперішну переломову хвилю. Проти такого рішеня нашої будучности як найрішучійше протестуємо і будемо проти нього до краю боронити ся.
І коли б воно мало нас справдї постигнути, то нехай всї інтересовані державні чинники приймуть уже тепер до відома: З хвилею прилученя нашої землї до польської держави ми вважали ся би звільненими від усяких обовязків, які накладає державна приналежність; наше становище супроти накиненої нам польської держави було би таке, як становище вільного народу супроти чужої ворожої держави, яка хоче нам накинути своє панованє.
Се становище українського народу повинно знайти як найповнїйший вислів у полїтицї нашого парляментарного заступництва.