Серед нашої суспільности загально-принятим означенєм полїтичної дїяльности якогось громадянського дїяча є фраза "бавити ся в полїтику". Ся фраза "він бавить ся в полїтику", замість "він працює на полїтичнім поли", зясовує як найлїпше нашу безмежну полїтичну і полїтично-орґанїзаційну мізерію, до якої беруть ся у нас люди без приготованя, без відповідного знаня і вишколеня, без згори означеного пляну, а так собі для "забави", чи в найлїпшім разї для внутрішного вдоволеня сповненя громадянських обовязків.
Ся "забава в полїтику" датуєть ся у нас від часу, коли наша галицька суспільність в 1848 р. вступила практично в полїтичне житє в австрійськім державнім соймі і в полїтичній орґанїзації Головної Руської Ради і її фїлій: В новочасне полїтичне житє в половинї 19 стол. вступила наша суспільність без попередного полїтичного виробленя і традицїй.
Конституція, самоуправа ріжнородні народні домаганя зробили потребу полїтичної орґанїзації в формі полїтичних часописий і першої полїтичної орґанїзації в полїтичнім товаристві Головної Руської Ради і її філїй. Люди взяли ся до роботи але — як самоуки партачі — в практицї радше "бавили ся в полїтику", нїж свідомо її робили. Початки конституційного житя в галицькій Українї не оставило трівких полїтичних слїдів нї в полїтичній лїтературі, нї в практичних орґанїзаціях, хоч національно-полїтичного інстинкту не можна відмовити нашим тодїшним громадянським дїячам (пр. ясне поставленє національної окремішности, домаганє подїлу Галичини).
Сеї "забави з політику" не змінили у свідому працю і 60-ті роки мин. столїтя, коли ми по раз другий війшли в полїтичний круговорот серед гірших як в 1848 р. обставин і тодї не бракло нам людий доброї волї, але на тім і скінчило ся. Не було полїтичної освіти у тодїшних провідників, на сотворено нїякої полїтичної орґанїзації і перші три десятки теперїшного конституційного житя ми вповнї стратили.
Полїтичне підготовленє Франка і його гуртка і охота до полїтичної освіти у частини академічної молодїжи з початку 90-тих років принесло деякі зміни на лїпше. По раз перший повстали у нас полїтичні партії з означеними проґрамами, з екзекутивами і початками орґанїзацій по краю. Роботи тут зроблено чимало, особливо робила її українська національно-демократична партія, що дала почин і перевела в житє цїлий ряд більших справ.
Але і тут основні хиби не дали ся закрити. До тих основних хиб належить брак полїтичної освіти у загалу нашої інтелїґенції. До полїтичної роботи, а навіть проводу — брали ся у нас і дальше люди без знаня полїтичного букваря, не диво, що до вибуху війни полїтична орґанїзація — хоч би і нашої партії — виказувала великі недомаганя і браки, котрі не можна було усунути баз попередного переведеня освіти і вишколеня.
Воєнні подїї розбили нам майже в цїлости і сю нетрівку довоєнну полїтично-орґанїзаційну будівлю і тепер Народний Комітет мимо зусиль, закликів в часописях і обіжниках — не можна привернути до житя і тої мізерії, що була перед війною. Вина сего некорисного явища лежить не тільки в зовнїшних воєнниx обставинах, не тільки в більшім браку людий — як давнїйше — але найголовнїйше в первороднім гріху — в фактї, що ми ще нинї одну з найважнїйших людських асоціяцій — полїтику — уважаємо за забаву і беремо ся до неї без знаня і вишколеня та без серіозного її практикованя. На таких основах ми богато вдїяти не можемо!
Поперед всего треба нам більше людий з полїтичною освітою, яких серед галицько-української суспільности є нинї заледви маленький гурток. Нема у нас багатої полїтичної лїтератури — очевидно перекладної, бо власної поки що ми не витворили — що більше нема у нас нинї научно-полїтичної періодичної преси — журналів. Під сим оглядом стоїмо нинї значно гірше як давнїйше, коли мали ми "Світ", "Народ", "Житє і Слово", "Будучність", "Літер. Науковий Вістник", в яких нераз можна було читати зовсїм добрі наукові або популярно-наукові статї на ріжні полїтичні теми. Тепер те все відпало, не числячи "Шляхів", які часом помістять полїтичну статю, які однак не мають ширшого впливу. Мимо величезного числа ріжних полїтичних питань, що потребують обговореня і освітленя, нинї наша публика про се не може нїчого довідати ся, бо пр. "Дїло" за мале обємом, щоби мати місце на науково теоретичне обговоренє богатьох питань, дня яких місце тільки в полїтичнім журналї. Крайна отже пора, щоби у нас виповнено прогалину в правильнім подаваню полїтичної освіти через основанє полїтичного двотижневника або місячника, призначеного для образованя нашої інтелїґенції.
Треба вкінци усунути дилєтантизм в політично-орґанїзаційних справах. Поминувши факт, що наша публика — от хоч би на так званих полїтичних зїздах — не має інтересу задля незнаня предмету до полїтично-теоретичної дискусії, не знає вона найчастійше і сего, як практично взяти ся до полїтично-орґанїзаційної роботи, не маючи за собою нїякого вишколеня анї практики. Сему можуть зарадити відповідні курси для полїтичних орґанїзаторів, як се є пр. у нїмецькиx соціяльних демократів, по яких учасники елєментарних полїтичних відомостий, кромі теоретичного обробленя партійної проґрами, одержали би практичне проготованє до веденя полїтичнo-орґанїзаційної роботи і аґітації.
Без введеня в житє двох засадничих річий: полїтичної лїтератури, а що найменше науково-полїтичного двотижневника для нашої інтелїґенції — і без практичних курсів для наших полїтичних орґанїзаторів і практичних дїячів, ми і на будуче в области полїтичної роботи останемо — самоуками партачами без значнїйших успіхів з сеї дїяльности, будемо і на будуче "бавити ся в полїтику", а не її робити!
[Дїло]
06.01.1918