Міркування на цю тему мусять зацікавити читачів. Це ж бо проблема, над якою роздумує кожний, а багато різних "пророків" визначувало навіть день, коли війна скінчиться і хоч ці пророцтва не здійснювалися, то вони не зневірювалися та з впертістю визначують нові реченці. Якби подібна впертість та витривалість могла заіснувати, скажім, в освітній праці — то наш нарід за три минулі роки війни був би міг тою енергією, що витрачається її на всяку воєнну "політику" — своїй масі доповнити свою освіту до рівня середньої школи. Найбільше цією проблемою цікавиться інтеліґенція, а між нею ця її частина, що має забагато вільного часу. Більше цієї "політики" в місті, менше на селі. На селі більше її взимі, як вліті. Найменше тратить часу на цю балаканину село, хоч і воно зимою з надзвичайною цікавістю годинами слухало б рефератів про пророцтва Михальди, Сивілли, листів "з неба", аритметичних комбінацій зі всякими датами про попередні війни, толкування слів старого паламаря, віщувань малого пятилітнього хлопця ("війна скінчиться в суботу першого!"), львівського медіюм і т. д. і т. д.
Американці не мають довгої історії. Вони сміються з европейців і кажуть про нас, що ми до всякої проблеми розбігаємося з віддалі двох тисяч літ. Ми стартуватимемо з розгону трьох років, а саме від хвилини, як зачалася війна.
Після німецько-польської війни поляки потішалися, як тільки могли, не вагаючись втягнути до своїх пророцтв і свого недавно признаного святого, Боболю, який мав десь віщувати, що ніби то Польща мала стратити самостійність тільки на 100 днів. Рахуючи від кінця вересня 1939 р., твердили, що для них війна щасливо скінчиться на Сильвестра 1939 р. Тепер це виглядає на жарт, але в листопаді 1939 р. багато в цю дату вірило. Коли ж вона не принесла війні кінця, тоді всі твердили, що в травні, або найдальше в червні 1940 р. — буде війні кінець. Надійшов отой з тугою ожиданий реченець і приніс кінець Голяндії, Бельгії та Франції (хоч і для неї, як сьогодні бачимо, не був це кінець війни!) і тоді були на якийсь час притихли ворожбити. Та не надовго! Десь там щось рухнулося на ближчому, чи середньому Сході — і вже повно комбінацій доморослих політиків та багацько плянів свійських стратегів, які доволі могли язиками воювати, бо, як знаємо, підчас перших двох зим дійсні полководці не воювали.
Тоді зявився пятилітній хлопець, що "предвидів поворот батька з большевицького полону та смерть рідної матері". — Хлопчина той мав жити в короснянському повіті (так мені оповідали "очевидці" та "ушеслухці"), та пізніше чував я, що ті хлопята зявлялися і по інших повітах, а навіть в чужих областях! Хлопець той мав віщувати, що війна скінчиться "першого в середу"). Люди вірили йому, бо ж він був вкритий ореолем сповнених пророцтв свому батькові й матері. Коли ж минав "перший у середу" — а війна далі не вступалася, знаходилися нові пророки, таємно проголошували нові дати кінця війни, зовсім не зражаючися попередніми невдачами.
Прийшла весна 1941 р. Югославія, Греція, Крета, незадовго і червень — війна з Москвою. Тоді то "самородні" політики й стрaтeги повизначували терміни командантам окремих частин фронту, що і коли мають здобувати. Коли ж їх реченець не завсіди був точно реалізований на фронті, тоді вони обурювалися, будували нові пророцтва, зі злости самовільно пересували фронти на сотні кілометрів взад, або вперед, міняли власників півміліонових міст так, як стягається зимові рукавиці... та визначували (тепер уже "остаточний"!) день кінця війни. Що при тім деколи не обходилось й без чужих підшептів — нема що й згадувати. Ясно, що ляпачі язиком не забувають і про Україну. Вони ж, мов ті Самійленкові "патріоти на печі", так люблять свою Неньку, що ізза розмов про її долю не мають часу на таку дрібницю, як реферат для УОТ, або дитячий садок в Сліпенькому. Нащо працювати, та ж війна ось-ось кінчається! Якби так усі робили від початку війни, що було б сьогодні з нами? Які були б наші осяги на всіх ділянках життя? Чи думали коли ви над цим, наші Талерани та Наполеони?
На щастя, є і в нас люди, і їх більшість, по їх "політика" проявляється у праці, сірій, буденній праці, що твердо стоять на своїх стійках. Вони не тратять зайво часу на пусті балачки — коли скінчиться війна, бо цього ніхто не знає і знати не може. Прим. міністер пропаґанди, д-р Ґебельс нераз заявляв уже в чому річ: що не в тому, коли війна скінчиться, але як скінчиться. Значить, що її кінця ніхто не визначує і означили не може. А чи наші своєрідні комбінатори можуть знати більше ніж міністри, в яких руках збігаються вістки цілого світу? А коли деякі міністри беруться за ворожбицтво, то з цього виходить тільки — компромітація. Саме робили зі себе ворожбитів деякі англійські та американські міністри. Англійські заповідали, що до трьох років розібють Німеччину, а американські міністри, чи там адмірали — що до трьох місяців знищать Японію! І що з цього здійснилося? Нічого.
Тому висновки ясні: Найбільше сумнівні зі всіх сумнівів — це всілякі ворожбицтва. Зокрема в нас треба з цією психозою боротись, як з найпоганішою пошестю. Ми не повинні параліжувати своїх нервів різними диковинними татарськими вістками та потурати шкідливому "ворожбицтву", що від довшого часу стало вкорінюватись на жаль і серед інтеліґенції, перейшовши межі здорового глузду, а повинні сумлінно працювати на своїх стійках. Праця і натуга дасть нам цю рівновагу і вдоволення, — ми не матимем часу на хворобливе політиканство і шкідливу метушливість — не будемо цікавитись тим, "коли скінчиться війна".
Вона скінчиться. Але коли, цього ніхто у світі не знає. На всякий випадок — не завтра.
Л. С.
