Днями побачила світ монографія музикознавиці Тереси Мазепи «Соціокультурний феномен європейських музичних товариств XIX – початку XX століть на прикладі Галицького Музичного Товариства», що вийшла друком у Львові 2017 року – перше комплексне дослідження однієї з маловідомих сторінок історії музичних товариств, насамперед Галицького Музичного Товариства. Книга важлива не лише з огляду на титанічну багатолітню працю авторки, котра зібрала й узагальнила цінний історичний матеріал, але й спробою систематизувати причини, з яких скромні аматорські музичні товариства протягом вельми тривалого хронологічного відтинку зберігали настільки вагому суспільну позицію. Усвідомлення унікальної місії в історії європейської культури, багатоманітності форм і видів діяльності спонукали до формулювання суспільних і культуротворчих функцій товариств
У монографії специфіка діяльності музичних товариств як основоположної соціокультурної моделі певного історичного хронотопу проектується на конкретний приклад – Галицьке Музичне Товариство з центром у Львові. Цей приклад виявився вельми вдалим, оскільки Галичина завжди була багатонаціональним, багатокультурним, багатоконфесійним регіоном, і в культурних стратегіях і художньо-естетичних пріоритетах ГМТ відобразилася взаємодія різних традицій.
Музичні товариства які діяли у Галичині, на чолі з Галицьким Музичним Товариством, відігравали важливу соціокультурну роль та виконували різноманітні функції не лише в розвитку музичного мистецтва, але й загалом у формуванні сучасного суспільства. Їм належали важливі ініціативи у становленні національної ідентичності бездержавних народів, у піднесенні загального культурно-освітнього рівня, збереження історичної пам’яті та вікових традицій, збирання безцінних артефактів, які лягли в основу сучасних фондів провідних бібліотек. Музичні товариства стимулювали заснування консерваторій, філармоній, оперних театрів, утворення оркестрів, камерних ансамблів, хорів, музичних шкіл та інших осередків культури, патронували талановиту молодь, яка потім ставала репрезентантом галицького регіону в світі, опікувалася бібліотеками і архівами, відкривали музеї, виробляли стратегії концертного та освітнього життя і впроваджували в суспільно-культурну практику ще багато здобутків, без яких немислимий сучасний музичний процес.
Багатоманітні соціокультурні функції музичних товариств, які виявляються у праці на основі детального аналізу великого фактичного історичного матеріалу, можуть бути по-новому осмислені у сучасному духовному просторі та знайти своє застосування в глобалізованому світі, звісно, трансформувавшись відповідно до актуальних технічних можливостей і суспільних завдань. Наприклад, нині дуже популярною є концепція анімації культури в антропологічному вимірі, яку популяризує Інститут польської культури Варшавського університету. Ця концепція полягає у відродженні, розповсюдженні і підтримці культури, творчості та розвитку окремих осіб і груп. Замість активізації аматорської творчості в сенсі наслідування відомих зразків та банальної графоманії, антропологічний підхід до анімації культури спрямований на створення умов, у яких учасники певних культурно-мистецьких осередків могли би реалізувати свої потреби в сфері високої культури – проте самостійно її відкривати або й винаходити якісь нові її форми. Адже зараз виразно спостерігається потреба у формуванні таких товариств, не лише спонтанно самоорганізованих, але й логістично структурованих для досягнення найкращих результатів. Тому, безперечно, важливо озирнутися на історичний досвід і, ґрунтуючись на ньому, шукати оптимальні способи поширення академічної музики минулого і сучасності, як і певних інших форм звукового мистецтва.
16.11.2017