Північна частина Бойківщини, положена ближче Дністра, досить багата в археологічні находи з різних епох, проте вивчення її доісторичних часів виказує ще значні прогалини.
Одним з таких незаписаних місць в історії Бойківщини була справа її заселення в молодшій камяній (неолітичній) добі. Окремі находи в музею "Бойківщина" в Самборі з різних місць цієї тepитopії вказували на те, що в неоліті було тут якесь життя, але його форми, поза окремими предметами виробництва залишались невідомі. Для розвязки цього питання та для рятування загроженої памятки старовини я перевів у першій половині місяця жовтня ц. р. систематичні розшуки на терені села Котовани біля Самбора, від Археологічного Музею у Львові (Ринок 4).
Вже сам вид пригожих до заселення, високо положених піль по західній стороні села, де при земляних роботах часто находилося кремяне знаряддя ("скалки"), казав здогадуватися там більшого неолітичного селища. Цей здогад був тепер розкопами вповні підтверджений. Пробні наші сонди виявили, що селище мірить коло півтора кілометра завдовжки та 200—300 метрів завширшки, займаючи приблизно стільки місця, що й сьогоднішнє село Котованя. На цілому тому просторі подибується при оранні піль кремяне знаряддя та місцями грубе черепя доісторичних посудин.
Та головним вислідом наших розкопів було найдення сондами двох землянок цього самого населення на високо положеному полі "Запуст". Вони були неглибокі, 4 і 10 метрів завдовжки, мали неправильно-овальну форму та кітловаті заглиблення на дні. На цьому ж дні збереглися й засипані ями від круглавих стовпів, які підпирали мабуть односпадовий дах землянок. Цей дах, та брак слідів вогнищ в землянках, вказували би на те, що це були літні житла.
На хліборобський спосіб прожитку мешканців землянок вказували фрагменти камяних зернотерок та камяні мотички у виді плоского "шевського копита", які найдено у засипі землянок разом з черепям глиняного посуду, кремяним знаряддям (ножики, шкребачки, тощо) та ядрищами-сирівцем з цього ж матеріялу. Прикметний лінійний орнамент, ритий на деяких посудинах тендітної роботи, вказує на приналежність селища в Котованю до неолітичної культури т. зв. лінійно-стрічкової (волютової) кераміки, нарід якої прийшов до нас зі заходу, мабуть зі Шлеська, та жив тут приблизно в другій половині ІІІ тисячліття 3500—3000 до Хр.
Відкриття землянок з лінійно-стрічковою керамікою в Котованю кидає відповідне світло й на окремі находи памяток, приналежних до цiєї ж культури, з інших місцевостей бойківщини (Посада Хирівська, Колодниця). Виходить, що й там треба числитися з існуванням таких самих селищ, а тим самим з більшою групою шлеських, ще кочуючих хліборобів, які в пошукуванні за добрими землями дісталися вздовж Висли в долину Сяну, а нею далі в Подністровя, в Самбірщину. Та це не був останній етап їх посування уздовж Дністра в півд.-схід. напрямі. Найдальші сліди їх мандрівки туди знані сьогодні аж з околиці Заліщик.
В парі з прикметною лінійно-стрічковою керамікою найшлися тепер у Котованю і дрібні вироби з обсідіяну (вульканічне скло), якого найближчі природні зложища є в Токайських горах по той бік Карпат. В мові неписаних археологічних документів вказує це на тодішні торговельні звязки нинішньої Самбірщини з закарпатськими носіями т. зв. буківської культури. Дотичний торговельний шлях ішов мабуть Ужоцьким просмиком, а імпортований до нас був тоді, може, тільки сирівець, бо разом з обсідіяновими відтинками найшлося в одній з котованських землянок також обсідіянове ядрище, як матеріал до виробу потрібного знаряддя.
Ці два факти — найдення землянок з волютовою керамікою, що є першими досі вповні прослідженими житловими останками цієї культури в Галичині, та безсумнівне ствердження часу найстарших торговельних черезкарпатських зносин Галичини з Закарпаттям — це важний вислід наших сьогорічних розкопів на Бойківщині, завданням яких було по змозі виповнити одну з прогалин у найстаршій історії цієї частини українських земель.
Ярослав Пастернак.
