Львів, 27 жовтня.
Мистецький білянс молодого Львівського Оперного Театру збагатився новим мистецьким подвигом — постановою опери Верді "Аїда", якої премієрові вистави відбулися в днях 21-го і 23-го жовтня ц. р. Першою виставою в дні 21-го жовтня (для німців) проводив музичний директор Ф. Вайдліх, який за короткий час свого побуту у Львові вспів розвинути вже дуже живу і многобічну мистецьку діяльність не тільки як диригент оперних вистав та симфонічних концертів, але теж як організатор та прекрасний виконавець так благородної, на жаль, у Львові все по мачошиному трактованої ділянки: камерної музики.
Другою виставою в дні 23-го жовтня проводив відомий наш диригент. Лев Туркевич, який як музичний керівник нашого молодого оперного театру, поклав для нього чималі заслуги та вспів з'єднати собі значне й щире признання.
Хоч опера Верді "Аїда" належить до найбільше відомих і найчастіше виконуваних творів оперного репертуару, все таки в даних умовах музичного Львова і після трьох попередніх вистав веристичних опер: "Мадам Батерфляй" і "Тоска" Пуччінія та "Кармен" Бізе — вистава "Аїди" була як не чимось новим. то все таки чимось доволі відмінним в мистецькій діяльності нашого Оперного Театру, бо і ставила у різних напрямках оперної практики нові й нелегкі завдання. Перш за все масові сцени мають тут ширше і відмінне примінення, як н. пр. у "Кармені". Й ідеологічне підложжя "Аїди" зовсім відмінне підчас коли в трьох попередніх виставлених нашим театром операх дієва акція майже не виходить поза рямці любовних конфліктів, бо тільки у "Тосці" "загачує", так сказати б. за "політичні події", так в "Аїді" — любовні конфлікти, хоч вони є ще правда основним змістом оперного лібретта, виступають на відмінному тлі і в іншій обстановці; в атмосфері, насиченій героїзмом і його апотеозою, що саме так виразно приходить до вислову у масових сценах, а що саме для Верді, чи радше його мистецько-ідеологічного профілю, як національного італійського композитора має теж своє вимовне значення. Це ставило як музичних керівників, так режисерів і постанову опери перед новим завданням, з навіть труднощами, коли зважити, що драматичний чи героїчний елємент сольових вокальних партій виступає тут на перший плян, для чого в рядах наших оперних солістів не має такого багатого вибору і можливостей, як цього вимагають того роду опери, як "Аїда".
Тим то і з признанням треба винестися до керівництва опери, що усі ті труднощі вспіло як не усунути, то знівелювати до тієї міри, що цілість вистави мала в загальному потрібну виразову форму і належний мистецький рівень.
Усім вимогам, зв’язаним зі своєю партією, знаменито відповідав Зенон Дольницький, якому як його зовнішня постава і вигляд, так і його вокальні вальори дали змогу створити в ролі короля етіонів, Амонастро голосово і сценічно всесторонно вирізьблену креацію, повну темпераменту з одної сторони, та виразового поглиблення з другої.
Неменші слова признання треба звернути і в сторону Лідії Черних, яка постійно притягала до себе мистецьке зацікавлення слухачів, та суперничала за пальму першенства з Зеноном Дольницьким. Креацію Амнеріс — рівновартна, як під вокальним, так і сценічним оглядом може співачка зачислити до своїх найкращих, найбільш вдатних пописових роль. Високому мистецькому відтворчому рівневі цих двох оперних сил відповідали вповні і дальші виконавці головних роль.
Євгенію Поспієву цінимо, як одну з найвидатніших сил нашого солістичного оперного ансамблю. В наголовку ролю Аїди зуміла вона вложити не тільки багато чуття і виразу з вокального боку, але теж і сценічної переконливости, висуваючи себе на перший плян в ряді виконавців опери.
Нелегке завдання мав перед собою Василь Тисяк "par ехсеllence" ліричний тенор, як виконавець героїчної партії Радамеса. Коли ще зважимо, що наш співак мусів виступати, хоч був у деякій недиспозиції, то справді можна подивляти, що опанував він так добре цілість партії, та виступив на перший плян там, де високоцінні прикмети його "бельканта", його повні зворушливости "меццавоче" давали йому широке поле до попису.
Партія короля Єгипту була в певних рутинованих руках, а радше в "горлі" І. Романовського. Він уміє завжди і менше експоновані партії видобути з сутінку у більше "видне" місце.
Єдиним дебютантом в цій опері був І. Вересюк в ролі Рамфіса. І як такий заслужив він собі за свій перший виступ на слова правдивого і добре заслуженого признання. Його голосові дані (видатний, благородної краски і значної видержливости голос) заповідають цьому співакові при дальшій праці скорі і видатні успіхи.
Та найважче завдання, оформити виставу в суцільну під зовнішно-суспільним і внутрішно-виразовим оглядом цілість, лежало в руках музичних і мистецьких керівників опери. Музичний директор Ф. Вайдліх, про якого діяльність я згадав уже раніше, силою своєї маркантної мистецької індивідуальности, та свого суверського знання музичного — так сказати б, ремесла — витиснув і тим разом незатерте сильне п'ятно на виконанню і мистецькому рівні цієї нелегкої опери. Оркестра під його батутою дає максімум виразовости і звукової емоції, за що належиться їй окреме велике признання. Дуже велике признання належиться теж знаменитим хорам, що є безперечно одною з найсильніших позицій нашого оперного тіла. Другою виставою "Аїди" в дні 23. жовтня керував диригент Лев Туркевич. Диригував він без однієї проби. Та тим не менше його виступ як диригента не мав тут ніяких признак т. зв. "вскочення" в місце диригента, що вів першу виставу. Наш диригент виявив стільки свободи і певности в опануванню такого великого і складного оперного колєктиву і стільки самостійної мистецької ініціятиви, що тим разом заслужив собі не тільки на слова правдивого признання, але й на подив.
Також мистецькому керівникові постанови цієї опери, В. Блавацькому належаться за великий вклад праці і мистецький її вислід слова щирого вдоволення і признання.
Двократно вистава опери "Аїда" пройшла при випроданій залі, оба рази з надзвичайним успіхом і з оваціями в сторону передових виконавців.
Та практика і здобутий досвід в оперній ділянці наших керівників Львівського Оперного Театру подають тепер можливість, а то накладають і обов'язок подумати і про виставу одної з опер Миколи Лисенка, бо ж ювілейний рік знагоди сторіччя Його народження ще не закінчився, і проминає щойно за кілька місяців. А вистава опери Лисенка була б все таки вершком і короною цих ювілейних свят.
Василь Барвінський.
