Проф. Я. Дорошенко. Володимир Антонович. Його житя й наукова та громадська діяльність. Прага. 1942. Видавництво Юрія Тищенка. Наукова Бібліотека "ЮТ", ч. 14—15. Сторін 168. Обгортка праці проф. Р. Лісовського.
Постать Володимира Антоновича незвичайно цікава. Це ж людина, що мала в собі настільки сили, щоб усвідомити собі своє суспільно-національне становище — і в дійсності піти шляхом цього усвідомлення. "Народившись в польсько-шляхетській сім'ї, виховуваний в польському патріотичному дусі, перебуваючи ввесь час серед польського оточення — дарма, що той польський елємент був лише тоненькою верствою серед української стихії краю — Антонович проте не перейнявся тими поглядами, які старалися йому прищепити" (ст. 19). Антонович зрозумів, що "поляки — шляхтичі, які живуть на Україні, мають перед судом власного сумління тільки два виходи: або полюбити народ, серед якого вони живуть, перейнятись його інтересами, повернутись до народности, колись покинутої їх предками, і невсипущою працею та любов'ю, по мірі сил спокутувати все зло, яке вони зробили народу, що вигодував багато поколінь вельможних колоністів, і котрому ці останні за піт і за кров платили призирством, лайкою, зневагою його реліґії, звичаїв, моралі, гідности, — або ж, коли на це не стане моральної сили, переселитись з польську землю, заселену польським людом, задля того, щоб нарешті визволитися самому перед собою од сумного докору в тому, що, мовляв, і я також колоніст, також плянтатор, що й я посередньо чи безпосередньо годуюсь чужою працею, заступаю дорогу розвитку народові, до якого в хату я заліз непроханий, з стремліннями йому чужими, що і я належу до табору, який старається загальмувати народний розвиток тубільців, і що без вини поділяю відповідальність за їхні вчинки" (З листа до редакції "Основи", 1862 р.). Що Антонович зірвав з польською шляхетською суспільністю і що вернувся до українського народу, на це треба було глибокої особистої чесности, а її якраз він мав ціле своє життя.
Проф. Д. Дорошенко змальовує у своїй праці про В. Антоновича і середовище, в якому прийшов на світ і виховувався майбутній історик, етнограф та політик, і впливи на нього "Української школи", і балагульство, і пуризм, і хлопоманство; показує точно, як назрів і як покінчився конфлікт В. Антоновича з польським суспільством; а далі — зображує наслідки розриву з шляхетським суспільством аж до шляхетського суду включно й до адміністраційних переслідувань.
Незвичайно цікаві і дальші розділи цієї праці: Заложення "Української громади", зв'язки з "Основою" в Петербурзі, "Сповідь" Антоновича, його одружіння, його академічна карієра (Антонович — професором університету), його аполітичність і культурництво, його взаємини, точніше: розходження з М. Драгомановим. Автор ввесь час характеризує В. Антоновича не тільки об'єктивно, але навіть так щиро, що оправдує його кожний крок; його погляди і поведінку вважає не тільки особисто — правильною, але і правильною в даній суспільно-національній атмосфері.
До дуже цінних уступів праці належить уступ про ролю В. Антоновича в народовецькому русі в Галичині та в "новій ері". Що Антонович не діяв на шкоду народу, а навпаки поступав якраз на добро народу — це можна вже сьогодні ясно ствердити.
Джерельно зображені й останні виступи Антоновича (Археологічний З'їзд 1899-гo р. і заложення Загальної Української Орґанізації).
Половина праці, самозрозуміло, посвячена оцінці праць Антоновича: з ділянки історії, причім поданий конспект української історіографії перед Антоновичем; оцінені розвідки Антоновича з історії Київщини, монографії з історії Литви, козаччини, гайдамацьких рухів, з історії української шляхти, селянства, міщанства і православної церкви. Дальше схарактеризований Антонович як видавець українських літописів, мемуарів, записок чужинців та інших матеріялів до української історії. Описані університетські і приватні курси Антоновича; зображені його погляди на український історичний процес та на українських історичних діячів. Піднесені заслуги Антоновича в обсягу етнографії, особливо заступі його і М. Драгоманова у виданні "Історичних пісень українського народу". Показаний Антонович як критик і як публіцист.
Вкінці — піднесені заслуги Антоновича в ділянці археології. Виявлені його досліди над передісторичним життям в Україні, його археологічні карти. Окремо звернено увагу на Антоновича як нумізматика.
Вкінці означено місце Антоновича в загальному розвитку українського національного самопізнання. Підкреслено провідні ідеї його наукової діяльности та оцінку його праці в ученому світі. Окремо зазначено організацію Антоновичем дослідження українського минулого його учнями.
Твір кінчається наведенням джерел до життя і праці В. Антоновича.
Особа Антоновича і його праця вийшли зпід пера проф. Д. Дорошенка незвичайно вірно, правдиво і глибоко. З кожного рядку відчувається, що говорить тут знавець справ, який має що сказати. Книжка написана так тепло і цікаво, що від неї годі відірватися. А про користь, що її вона дасть в першій мірі нашій студіюючій молоді, нема що й говорити. Хто прочитає цей твір проф. Д. Дорошенка, буде орієнтуватися у даному предметі і — певно — зацікавиться ним так, що подбає і про дальші студії в цьому напрямі.
Нестор Прутський
