В середині XV ст. в Європі розпочався Ренесанс, що тривав до початку XVI ст. Ця епоха зумовила докорінні перетворення у всіх сферах життя — природничих та гуманітарних науках, політиці, мистецтві, літературі. Винайдення друкарського верстата та здешевлення паперу зумовили безпрецедентне поширення інформації. Небувало зріс попит на грамотність, а культурна та політична монополія Католицької церкви похитнулася. Як наслідок, Заходу знадобилось менше, як вісімдесят років, щоб трансформуватись зі слаборозвиненої периферії світу в його найрозвиненішу частину.
Протест робітників в Лондоні.
Але цей блискучий період не був безхмарним. Екстремісти, використовуючи незадоволення нерівністю, що поглиблювалась, та корупцією еліт, закликали повернутися до колишніх духовних цінностей. В Італії тисячі книг та творів мистецтва були спалені як нечестиві. Переслідування вчених, інтелектуалів, іноземців та етнічних меншин стало нормою в Європі. Релігійні війни та інквізиція занурили її в полум’я на наступні століття.
Сьогодні є підстави говорити про Другий Ренесанс, причому зміни відбуваються набагато швидше й по всьому світу. Історія свідчить, що, попри значні досягнення, ці зміни можуть бути руйнівними. Їхньою ціною є екстремізм та потенційно катастрофічні ризики.
Сьогодні інновації, які є наслідком розкриття людських здібностей, відбуваються набагато швидше, ніж будь-коли раніше. Рівень грамотності, тривалості життя та доходів у всьому світі загалом зріс. Потоки людей, товарів, послуг, фінансів і, найголовніше, ідей започаткували прогрес безпрецедентних масштабів. Утім, усе це несе з собою дедалі більшу взаємозалежність і нові ризики.
Інтернет дозволяє використати глобальний потенціал взаємозв’язку та інновацій, але його “темною стороною” є комп’ютерні віруси, кіберзлочини та втрата приватності. Аеропорти мають ключове значення для міжнародної інтеграції науки та комерції, але вони водночас поширюють пандемії (так само, як колись європейські колоністи Нового світу принесли з собою фатальні хвороби). Фінансові центри є двигунами світової економіки, але унаслідок глобалізації фінансова криза в одній країні веде до втрати робочих місць навіть у віддалених куточках світу.
Тією мірою, як дедалі більше людей вириваються з бідності і споживають більше енергії, прискорюється глобальне потепління і руйнування екосистем. Дедалі більше людей краще харчуються, але, як наслідок, океанічна риболовля вже досягла межі колапсу, а ліси масово вирубують під пасовиська. Опірність патогенів до антибіотиків може значно ослабити досягнення в охороні здоров’я.
Технологічні зміни дають змогу вирішити багато проблем — від лікування раку до пошуку чистіших джерел енергії. Але наші політичні інститути ще укорінені в колишніх моделях і вже не спроможні ефективно виконувати свої функції. Дослідження в геноміці і біотехнологіях зумовлюють глибокі етичні проблеми, а також загрозу появи нових біологічних патогенів. Розвиток штучного інтелекту та комп’ютерних наук зумовить зникнення багатьох традиційних професій, в яких люди будуть замінені машинами. А досягнення у нанотехнологіях, технологіях віртуальної та доповненої реальності обіцяють докорінно змінити звичний уклад життя. На жаль, політики та більшість громадян дуже обмежено розуміють усі ці можливості та виклики.
Ціною економічної модернізації є зростання нерівності. Що швидше відбуваються економічні зміни, то більша кількість людей залишається позаду. Відсоток багатства, який зосереджений в руках 1% найзаможніших людей в розвинених країнах, зріс із 17% наприкінці 1980-х до понад 23% сьогодні (39% у Сполучених Штатах). Країни, які увійшли в капіталістичну епоху з більш-менш рівномірним розподілом ресурсів, зокрема Китай та республіки колишнього СРСР, сьогодні є рекордсменами за темпами поглиблення нерівності.
Замість того, щоб вирівняти світ, глобалізація, навпаки, робить його гористим. Простір сьогодні має більше значення, ніж будь-коли раніше. Ресурси та робочі місця зосереджені у великих містах, але життя в них часто непосильно дороге для багатьох людей. У динамічних мегаполісах, таких як Лондон, Сан-Франциско, Париж, Берлін, Шанхай та Мумбай, ціни на нерухомість відносно доходів б’ють рекорди.
Технологічні зміни є одним з головних чинників поглиблення нерівності. Тією мірою, як штучний інтелект та автоматизація праці виконують дедалі більше завдань у виробництві та сфері послуг, включаючи, зокрема, роздрібну торгівлю, адміністрування та кол-центри, люди втрачають роботу. За підрахунками, у наступних два десятиліття половина робочих місць у Сполучених Штатах, 1/3 у Великобританії та ЄС і 2/3 в Китаї та Мексиці можуть бути замінені комп’ютерами та робототехнікою. Це велика проблема для розвинених країн, але для країн, що розвиваються, вона в стократ разів більша, адже витіснення професій, що не потребують глибокої кваліфікації, створює значну соціальну напругу та підриває їхні шляхи до модернізації. З’являться, звичайно, нові професії, але їхня кількість буде невеликою порівняно із робочими місцями, які зникнуть. Хоча є спокуса уявити собі світ, в якому машини виконуватимуть лише небезпечну та рутинну роботу, а люди тільки креативну та високооплачувану, цього може й не настати. Темп і масштаб технологічних змін набагато перевищують попередню промислову революцію, що збільшує занепокоєння з приводу здатності їх контролювати.
Взаємозалежність і складність також означають, що політикам дедалі важче моделювати майбутнє і приймати рішення. Замість того, щоб використовувати переваги взаємозв’язків, політики займаються популізмом і звинувачують у всіх лихах мігрантів та іноземців. Насправді ж мігранти вносять непропорційно велику частку в динамізм наших суспільств, що доводять, наприклад, мігранти, які працюють в передових університетах та компаніях Силіконової долини, а також лауреати Нобелівської премії.
Жителі космополітичних міст, які швидко розвиваються, користуються усіма перевагами глобалізації та інформаційних змін: більшість лондонців, скажімо, не підтримала рішення Британії вийти зі складу Європейського Союзу, а жителі американських мегаполісів менше голосували за Дональда Трампа. Популістські заклики до протекціонізму роблять ті, хто боїться залишитись позаду. А це зовсім не безпідставний страх: статистика нерівності та безробіття доводить, що багато хто справді залишається. Є чітка залежність між тими, хто голосував за Трампа, і тими, чиїм робочим місцям загрожує заміна машинами.
Разом з тривогою залишитись позаду приходить глибока недовіра до експертів, які доводять зміни глобальних систем, а також схильність заперечувати наукові факти. Парадокс полягає ось у чому: що більше ми знаємо, то частіше можемо помилятися унаслідок збільшення складності та швидкості змін. У фінансових інститутах розвинених країн, наприклад, працює багато експертів, які повинні підтримувати економічну стабільність. Але, як продемонструвала фінансова криза 2008 року, їм не вдалося успішно виконати це завдання. Експерти Європейської Комісії, аналогічно, не змогли проконтролювати повідомлення про викиди СО2 від провідних автомобільних виробників. Тож немає нічого дивного в тому, що довіра до влади похитнулася. Коли факти загрожують укоріненим елітам, скептицизм щодо науки та експертів стає особливо отруйним. Відкидання Трампом наукових фактів, що лежать в основі кліматичних змін, промовисто свідчить про цю тенденцію.
В оригінальну епоху Відродження люди також заперечували наукові факти. Друкарський верстат породив не лише комунікацію між інтелектуалами і вченими, а й фейкові новини. У Флоренції епохи Медічі проповідник-фундаменталіст Джироламо Савонарола схилив маси на свій бік за допомогою односторінкових памфлетів — аналога сучасного Твіттера. І Савонарола, і церковна влада заперечували, що Земля обертається навколо Сонця, а серце — це помпа.
Історія не повторюється, але одна історична епоха буває схожою на іншу. У Сполученому Королівстві прихильники Brexit'у використали соціальні медіа, щоб переконати голосувати за вихід з ЄС навіть тих, чиїм інтересам це прямо суперечило, наприклад фермерів, які отримували від Унії субсидії. У США соцмережі поширювали не лише факти, а й страхи, і зіграли важливу роль у визначенні результатів президентських виборів 2016 року.
Що більше світ розвивається, то більше індивіди повинні ставати гнучкішими та вміти краще адаптуватись до умов, що змінюються. Для індивідів важливо рухатися у ті сфери та регіони, де є робота та достойна зарплата, а уряди повинні інвестувати в оновлення інфраструктури та мереж соціальної безпеки. Законодавство також повинне розвиватися, щоб відповідати сучасним викликам, наприклад генетичному удосконаленню людей.
На жаль, саме тоді, коли потреба суспільств в оновленні та інвестиціях в майбутнє стає дуже гострою, уряди втрачають здатність встигати за цими змінами. Використання офшорних податкових гаваней — особливо компаніями на передових рубежах технологічних змін, — а також конкуренція за залучення мобільних індивідів та компаній, що змушує уряди знижувати податки, ослаблює їхню здатність інвестувати в охорону здоров’я, освіту, інфраструктуру, соціальну безпеку, дослідження та інші важливі сфери. Зменшення інвестицій тягне за собою сповільнення розвитку та політичну кризу. Зміцнення соціальної інфраструктури потрібне для пом’якшення удару по бідних та вразливих верствах населення. Якщо цього не станеться, соціальна тканина суспільства й надалі зазнаватиме ерозії, що ще більше роздмухає полум’я популізму та ненависті.
Побоюючись “повстання проти машин”, дехто з мільярдерів Кремнієвої долини та соціальних активістів закликає до впровадження універсального базового доходу (УБД) для людей незалежно від того, чи мають вони роботу. Однак універсальний дохід не є панацеєю. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) попереджає, що це, навпаки, може поглибити бідність та нерівність. Адже люди працюють не тільки за гроші, а й для власного статусу, самореалізації та відчуття власної гідності. Тож гроші самі собою можуть не зупинити зростання захворювань, злочинності, алкоголізму та наркоманії — соціальних лих, які прямо пов’язані з безробіттям. Натомість потрібно переглянути традиційні ставлення до праці й усунути стигми, які супроводжують часткову зайнятість, працю вдома та соціальну працю (догляд за дітьми, старшими людьми тощо).
Сьогодні у світі живе більше вчених, ніж за всю його попередню історію. Це означає не лише те, що більше голів думає, а й те, що завдяки гендерній рівності та участі більшої кількості країн в дослідженнях виникають різноманітні наукові співробітницва. Зростає можливість розкриття багатьох наукових таємниць. Крос-кордонні спільні проекти — такі як CERN та проект “Геном людини” — свідчать про переваги кооперації на противагу протекціонізму.
Щоб політика не випередила науки, вчені тепер повинні взаємодіяти більше, ніж будь-коли раніше. У першому Ренесансі екстремісти перемогли; розум і наука були далекі від того, щоб тріумфувати. У нашому — другому — Ренесансі наука та дослідження мають знайти спосіб, як побороти упередження та неосвіченість. Вчені знають, що прогрес неможливий через ізоляціонізм та незнання. А чи знають це наші суспільства?
Ian Goldin
18/10/2017
Зреферував Євген Ланюк
24.10.2017