Про еміґрацію з пoвiтів борщівского, заліщицкого і кіцманьского пише черновецка Gazeta Polska:
"Еміґрація люду руского з Галичини до Россії обібрала собі тепер нові дороги. Позаяк в Галичинї здовж кордону уставлено жандармерію, котра задержує еміґрантів, то хлопи з повітів залїщицкого, борщівского а навіть з кіцманьского почали переходити границю від сторони Буковини, именно здовж полоси межи Онутом а Новоселицею.
З-разу сконцентровано там жандармерію, а перед кількома днями вислано піхоту з Черновець в числї 80 люда для стереженя лінії граничної від Онута до Новоселицї. Ескадрона драґонів має рівно-ж повнити там службу.
Жандармерії удало ся схопити трех аґентів еміґраційних. Відставлено их до суду повітового в Кіцмани.
О скілько відомо, через Новоселицю виеміґрувало доси 57 родин з Галичини, 15 осіб з Онута і 20 селян з повіта кіцманецкого..."
_____
З Залїщицкого повіта пише нам Bп. о. А. Капустиньскій, священик з Колодрібки:
"Рух еміґраційний прокинув ся нараз і в нашій сторонї. Люде з уст до уст передали собі слово "слобода" — і зараз, без довгих короводів, многі покидають своє майно і вибирають ся зa границю. Яко наочний cвiдoк хочу Вам оповісти, як то рух еміґраційний почав сими днями сильно змагати ся в селї Колодрібцї. Жаль за серце тисне і чоловік не хотїв би вірити, коли-б сам на те не дивив ся здоровими очима.
В селї кипить. Люде, мов потроєні, до роботи не беруть ся, кожде каже: Чи я знаю, що маю робити?... дур мене ся бере..."
Вибрало ся досить людей: чоловіки з жінками і з дїтьми, забрали по двоє, троє і четверо дїтей. Хати полишали одні на сусїдів, другі на крівних, — полишали і все в хатї. От уже кілька хат порожних. Увійдеш в хату — тяжкій сум тебе огорне. Он на постели одїж... в кутї мішок з мукою, а там знов зі збіжем, котре господар гіркотяжко заробив через лїто... в хатї горшки, миски... на подї дріб... коло хати пес на припонї скавучить... коло воріт двоє-троє овечат блеє, що господар на них призабув... А сутками люде по купцї лиш о однім говорять — о еміґрації.
Всякі мої представленя в церкві і поза церквою даремні, — всї, як один, відказують: "Нема нам чого тут тримати ся... нїчого доброго не діждемо ся..."
До того, як на лихо, в недїлю 9-го с. м., коли рух еміґраційний почав розорювати, приходить до села возьний из Залїщик і приносить яких 200 візвань до упорядкованя грунтів, а за кожде візванє почав стягати по 18 кр. Неодин господар дістав і пять таких візвань, деякі по три, многі по два. Розуміє ся, що на оплатї за ті візваня не конець, — кождий мусїв до тиждня бути раз або й два в Залїщиках, чотири милї від Колодрібки.
Коли-ж я в понедїлок, вертаючи з церкви, зайшов між людей, що стояли коло воріт опорожнених хат а жандарми списували тих, котрі повибирали ся з села до Pocciї — почав я людям представляти, щоби опамятались, і всякими способами відклонювати их від вандрівки в чужину, де Бог знає, яка жде их доля. І що-ж скажете? Всї як один до мене: "Єгомосгь! а чи ви не видите, що дїє cя? Адїть, палєтник вибрав з нас 40 срібних!"... "Адїть, я била ногами чотирі милї до Залїщик, а мене нїхто там і не запитав, чого я прийшла!"... "Адїть, я не мала й не маю анї поля анї хати, а 18 кр. плата і гони чотири милї!"... і т. д. При загальнім роздразненю людей уже й та справа з палєтником всїх незвичайно розворушила.
Ві второк рано приходять до мене люде і розказують, що господар Ф. В. вибрав ся з дїтьми, лишаючи все, і забрав з собою конаючу дитину, а що родичі сподївали ся смерти дитини, то бідна мати попросила, щоби на дорогу всукали свічку... Дитина — як кажуть — пo дорозї таки умерла.
Кромі родин вибрали ся також паробки з дївчатами, парами...
Деякі з еміґруючих випродують жидам свою працю не за пів-дармо, але майже за дармо. А жиди, — як говорять люде, ще й підмовляють до еміґрації, заохочують, звивають ся день і ніч... Не дивниця, мають при тім интерес... В коршмі люде, — як се звичайно буває в хвилях розворушеня — пють до пІвночи і ще більше роздражнюють ся.
При всїм тім нарід веде ся зовсїм спокійно...
Ві второк по полудни пpиїxaв до села заліщицкій ц. к. староста п. Ляховскій і своєю повагою урядовою старав ся відклонити нарід від еміґрації. Кромі того зарядив де-що, а жидам строго наказав не куповати від селян нїчого. Шкода, що при тім не зарядив, аби арендар коршму замикав в приписану годину, а не шинкував та не розпоював роздразнених людей до опівночи..."
_____
Ми вже в попереднім числї подали коротку згадку про допись з-за кордону до краківского Czas-y, де автор подає свої цїкаві поміченя. Допись тую подаємо сегодня в дословнім перекладї:
"Рух еміґраційний галицких селян сюда датуєсь не від нинї. Що року прибуває богато селян, особливо мужчин в силї віку, глядаючих зарібку, але они найчастїйше вертали на зиму до Галичини, хоч деякі лишали ся на довше а навіть женились тут і осїдали. Жінок з собою не приводили нїколи. Однак тепер рух той проявив ся на ширші розміри. Йшли цїлі родини з дїтьми, нераз з немовлятами, громадами по кількадесять людей, шли на-ослїп, без витиченої цїли, аби тілько перейти границю і дістати ся до "обітуваної землї", де их мали дожидати достаток і богатство. До села, де я живу, троха дальше від границї, приведено під ескортою "урядника" сорок і кількох еміґрантів, мужчин, женщин і дїтей, і розміщено их у місцевих селян, котрі обовязані давати им поки-що удержанє, а за те дістають 3 копійки денно за голову. Тутешні хлопи зовсїм не задоволені з того напливу чужої людности, бо за-для великої посухи сего року дуже лихій був урожай. Длятого і обходять ся з зайдами негостинно і були би их давно з хати повикидали, коли-б не страх перед приказами пристава і самого справника, котрих виконаня війт совістно доглядає.
Галицкі селяне розчарували ся, бо они були пересвідчені, що всюди их будуть приймати з отвертими раменами. Они заходять також до паньского двора за роботою, але єї тепер о тім часї не можна дістати. Я однак з ними близше познакомив ся і они тепер, по усуненю початкового недовірія до "пана", виявляють навіть испитані свої надїї і свій завід. При сїй нагодї я поробив такі поміченя, котрі мене, що галицкі відносини знає лише з описів та кількох мимолетних проїздок, зачудовують. Пepeдoвcїм селяне, котрих собі тут виставляємо як де-що интелєктуально розвитих, дуже суть ограничені. Не мають навіть достаточного понятя о різници між православєм а унією, і длятого урядникови і "попови" приходить не тяжко наклонити их до покиненя унії. З галицких селян, котрі перебувають в місци мого мешканя, лише два з початку не хотїли ходити до православної церкви; однак они були, о скілько я міг се зміркувати з их оповіданя, обряду латиньского; але і ті по кількох днях, именно коли довідали ся, що католицкій костел єсть подальше о кілька верст, пійшли на православну службу, а коли я их з-легка докорив з тої причини, відповіли менї стереотипно: "один Бог всюди!" До инших сел прийшло більше латинників, однак всї між собою говорять по руски, хоч потрафлять розмовити ся і по польски.
Що-до причин, котрі их спонукали до опущеня рідної землї, тяжко довідати ся чогось від них позитивного. З их оповіданя видно, що им роблено приманливі обіцянки. Розуміє ся, тяжко тут наводити имена і вичисляти особи з оповіданя людей дуже збаламучених і розжалених, котрих правдомовности не можна нї оцїнити нї сконтролювати, однак якась частина правди мусить бути в тих висказах о зовсїм точно визначених обіцянках, котрі им зроблено через людей, яким они мусїли завірити. Ті самі особи в понятях народу представили образ правительства, під котрого опіку они мали пійти, вимальований самими ясними красками; особливо відношенє тутешного правительства до селян еміґранти представляють собі яко просто родинне.
Отже се нарід несовістно збаламучений а перехід від великих надїй до і чорного відчаяня був тим скоршій, що дїйстність скоро завела их надїї. Обіцяно им землю, будинки і знаряди рільничі, — очевидно не дістануть нїчого, а єсли тутешне правительство рішить ся сей тягар у себе і задержати, а й то ще річ непевна, то галицких селян ужиє за першій підклад, звичайно призначений на загубу, в кольонізації Азії середної. Их тут не лишать, наперед длятого, бо тут не можуть им дати землї, котру хиба за дорогі гроші треба купити, а потім длятого, що мимо всего им ще не довіряють. Впрочім місцеві власти не рішають так делікатної квестії, цїла справа оперла ся аж о Петербург, а звідси ще не надійшла нїяка инструкція. Мабуть лише устроять на пограничу кілька сцен громадного наверненя на православіє, котрі селянам місцевим, діткненим "їдею православного индиферентизму", мають показати велич і значінє православія."
_____
Нинїшний Kurjer Lwowski, навязуючи річ до повисше наведеної дописи в Czas-ї, до дописей в "Дѣлї" з околиць, де проявляєсь епідемія еміґраційна, і до окружника Є. Е. митрополита, виданого до духовеньства в надграничних повітах, так говорить:
"Квестія хлїба то важна квестія. Проповідями єї не полагодить ся. Пригадуємо допись з-за кордону до Czas-y, котра констатує, що навіть латинники-еміґранти приймають там шизму, кажучи: "Бог один всюди". Ми надармо доси наставали, щоби видїл краєвий зі свого лона вислав комісію для докладного розслїдженя причин еміґрації народу так спокійного, смирного і консервативного, яким єсть нарід у всхідній части краю. Тілько розслїдженє може подати средства заради. А нехай нїхто не думає, що еміґрація тая єсть проявою спорадичною, що притихне і т. п. Ми вже в осени минувшого року остерігали на основі личних помічень в Тернопільщинї, на що заносить ся. Повтаряємо своє: анї проповідь анї жандармерія не поможе."
[Дѣло]
17.10.1892