Львів, 18 вересня.
Вересень — місяць Українського Студента! — Цей місяць уже здається залишиться традиційним серед українського громадянства. Але тепер, в часи четвертого року найбільшої в історії людства світової війни цей місяць повинен мати для українського студентства (а також і взагалі для всього нашого громадянства!) особливо велике значення. Бо тепер ми повин ні дбати не тільки про те, щоб якнайбільше українських студентів попало до високих шкіл, а також і про те, щоб захистити студіюючу молодь від страхіть наступної осені і зими, від примари голоду, холоду, поневірянь, а звідси — і від загрози, що деяка частина новопринятих студентів змушена буде кинути студії.
Як відомо, в цьому році кількість українських студентів по вищих школах має обчислюватись понад 2.000 чол. Якщо, приміром, згадати, що загальна кількість українських лікарів на сьогодні в нашій області налічує заледве кілька сот, то 2.000 майбутніх висококваліфікованих фахівців (а серед них — понад 500 чол. одних медиків!) хіба це не поважний загін української інтеліґенції?
Кожному відомо й те, що без своєї інтеліґенції, при тому, висококваліфікованої, наша нація ніколи не стала б нацією, і без неї ніколи не може претендувати на щось вище, краще. Можна уявити тільки, що трапилось би з нашим народом, коли б він не мав своїх вчителів, лікарів, інженерів, правників і т. д. Це була б не нація, і навіть не нарід, а просто якесь плем'я, яке не мало б ні своєї школи, ні своїх лікарень, ні своєї книжки чи газети, і взагалі нічого свого не мало б.
Тепер, коли наша молодь має доступ до вищих шкіл, питання полягає тільки в тому аби допомогти матеріяльно тій молоді. Всі минулі режими, під якими доводилося жити українській молоді, свідомо перешкоджали цій акції, бо коли б було інакше, то приміром, видатний український поет Степан Руданський не писав би про себе таких рядків, як приміром оцей:
Зима люта. Вітер свище,
Сніг по вікнах брязкотить,
Мороз душу обіймає,
Мороз тіло камінить.
А у хаті на постелі,
У сурдуті і плащу,
Сидить студент медицини,
Другий місяць без борщу.
Не краще жилося студентові і під большевицьким режимом. Досить сказати, що навіть у "мирний" час, коли СССР не воював і тому якнебудь, то можна було б утримати своє населення, то навіть і тоді було загально відомим фактом, що приміром, в такому великому студентському центрі, яким був Харків, чимало студентів вимушені були займатись різними справами, нераз навіть менше почесними, аби врятуватись від загрози голоду.
Тепер, в час війни, в СССР взагалі, наскільки це відоме, немає ніяких вищих шкіл (хіба за винятком військових).
Настав час, щоб покласти рішучий край такому станові, коли студентське життя розглядалося в нас як час обов'язкового голоду, холоду, тощо. Зрештою, для цілого українського громадянства нема особливих труднощів утримати тих кількасот студентів. Коли б кожний українець вніс датки на студентський фонд, то від кожного це вимагало б сміхотворно малої суми.
Отже, — всі на допомогу українському студентству!
Ю. Мовчан.
