Основною метою проведення Олімпійських ігор є прославити країну, де вони відбуваються, вписатися в певну політичну стратегію. Та всюди, де проводили Ігри, через тридцять років залишаються лише руїни і борги.
Кому все ще потрібні Олімпійські ігри? Давно минули часи, коли адміністрації великих міст змагалися за право їх проводити. З кожною сесією МОК поле конкуренції поступово зменшується. Коли дванадцять років тому Париж поступився Лондону, багато французів тоді відчули себе приниженими. Цього разу Париж випередив Лос-Анджелес, і Олімпійські ігри відбудуться там в 2024 році. Та чи бачив хтось гордих і веселих парижан, які б дефілювали вулицями? Насправді ні.
Лише офіційні особи, президент Макрон, мер Парижа Анн Ідальго, керівники клубів і спеціалісти з реклами, напряму залучені в цю радше політичну, ніж спортивну авантюру, високо оцінили те, що Франція виграла. Що виграла – не дуже ясно. А поза тим переважає досада чи байдужість; французи перш за все запитують себе, у скільки обійдуться їм ці Олімпійські ігри. І мають рацію. Всюди, де проводили Ігри, через тридцять років залишаються лише руїни і борги.
Подивіться на Грецію, яка є просто взірцем трагедії. Можна зрозуміти, що влада Афін хотіла провести Олімпійські ігри, аби відновити віртуальні узи, які зв’язують сучасну Грецію та елліністичну цивілізацію, що процвітала у цьому ж місці: це ледь відчутний географічний збіг, але він дає змогу грецьким урядам здобути пільги, яких без цього заново придуманого минулого вони б не мали. Таким чином Греція, «колиска цивілізації», змогла увійти в Європейську Унію і єврозону до того, як стала відповідати об’єктивним вимогам. Це дозволило грецькому уряду залізти в борги, аби провести Олімпійські ігри; ці борги так і не було сплачено, а олімпійські споруди нині валяться. Так почалася грецька криза.
Часто основною метою проведення Олімпійських ігор є прославити країну, де вони відбуваються, вписатися в певну політичну стратегію. Токіо провело Олімпійські ігри в 1964 р., аби через 20 років після війни показати світові, що Японія стала мирною країною, що примирилася зі своєю стародавньою цивілізацією: то була виграшна ставка, бо про війну забули. Південна Корея приймала Олімпійські ігри в 1988 р., аби заявити про себе як про велику державу на карті світу. Москва в 1980 р. демонструвала, що є столицею світової імперії, а Пекін в 2008 р. – що на Китай вже можна покладатися. Лондон нагадував нам, що Британська імперія усе ще сяє. А Ріо в 2016 р. – що Бразилія вже не є країною третього світу.
У всіх цих випадках – чи майже всіх – наслідком Олімпійських ігор були економічна криза (Греція, Китай, Бразилія, СРСР) чи політичний дрейф: розпалювання націоналістичних пристрастей, як, наприклад, в Каталонії (Олімпійські ігри проводили в Барселоні в 1992 р.), Великій Британії і Південній Кореї.
Якою може бути мотивація Парижа? У ній є багато від певної національної слави. Ініціатори пригадують, що Олімпійські ігри заново придумав француз П’єр де Кубертен, а понад те – що Францію і далі вважають великою економічною, культурною і ще й спортивною наддержавою. Та скільки б нам не говорили, що то буде ще й добрий бізнес для французів, кого це переконає? Підсумок буде дуже обтяжливим для платника податків – так само, як це було повсюди: очевидно, що Французька держава, яка спонтанно циндрить гроші усіх решта, при цій оказії збільшить свій державний борг.
Єдиними і нечисленними випадками, коли Олімпійські ігри не коштували нічого платнику податків, є ті, що проводили за приватний кошт, а таке було лише в Сполучених Штатах: в Атланті в 1996 р., Солт-Лейк-Сіті в 2002 р., і саме так буде і в Лос-Анджелесі в 2028 р. Американські організатори доводять до крайньої межі логіку сучасних Олімпійських ігор: оскільки вони перетворилися на масову розвагу, з якої зникло будь-яке аматорство, і позаяк телевізійна трансляція є значно важливішою, ніж самі собою змагання, краще довірити їхнє проведення команді професіоналів з розваг і телебачення. Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі будуть, по суті справи, бізнесом, що й пояснює абсолютну байдужість мешканців Лос-Анджелеса до факту обрання їхнього міста місцем проведення Ігор.
У мене немає сумнівів, що в Парижі парижани, як добрячі марнотратники, зроблять з цих Олімпійських ігор справжнє свято. Після свята, але не раніше, запитають себе, як за це все розплатитися. Саме так було, коли Людовік XV наказав звести Версаль – без кошторису і підрахунку видатків. Згодом довелося розплавити меблі з масивного срібла, щоб розрахуватися з постачальниками. Дивовижно, до якої міри довга історія народів, скільки би вона не повторювалась, є багатою на уроки.
Guy Sorman
El precio de las medallas
ABC, 07.08.2017
Зреферувала Галина Грабовська