В історії Латинської Америки нема прецеденту країни, яку б зруйнувала економічно і соціально колективістська демагогія етатизму.
Речник ІСРП (Іспанської соціалістичної робітничої партії) і мер Вальядоліда Оскар Пуенте заявив кілька днів тому, що, на його думку, в Іспанії «перебільшують» те, що відбувається у Венесуелі, бо коли країна переживає драму, що її зазнає боліваріанська держава, то це не лише вина уряду, а й «колективна відповідальність венесуельців».
Подібне твердження свідчить про абсолютне незнання трагедії, яку переживає Венесуела, або про заплішений ідеологічний фанатизм. Звісно, не досить однієї особи, щоб зганьбити партію, бо ж є соціалісти, котрі – на чолі з Феліпе Гонсалесом – проявили дуже активну солідарність з венесуельськими демократами, які, незважаючи на вбивства, тортури і шалені репресії, що їх розв’язав Мадуро та його банда, досі стояли на заваді тому, аби режим зробив з країни другу Кубу. Однак те, що в Іспанії є соціалісти, здатні аж так перекрутити венесуельську дійсність, і керівництво їх не спростовує, є ознакою тривожного дрейфу партії, яка зробила вирішальний внесок в демократизацію Іспанії після падіння диктатури.
Насправді Венесуела 40 років (з 1959 по 1999 р.) була взірцевою демократією і процвітаючою країною, до якої в пошуках роботи прибували іммігранти з усього світу і яка – за правління як «адеків» (партії «Демократична дія», – Z), так і КОПЕІ – вела непримиренну боротьбу з диктатурами, що процвітали в решті Латинської Америки. Президент Ромуло Бетанкур намагався переконати демократичні уряди континенту розірвати дипломатичні і торгівельні зв’язки і послідовно бойкотувати всі військові і популістські диктатури, щоб наблизити їхнє падіння. Його не підтримали, однак через кілька десятиліть його ініціатива була відновлена в Лімській декларації, в якій на запрошення Перу всі великі країни Латинської Америки – Бразилія, Аргентина, Мексика, Колумбія, Чилі, Уругвай і ще п’ять країн регіону, – а також Сполучені Штати, Канада, Італія і Німеччина вирішили ізолювати диктатуру Мадуро і не визнавати рішення незаконної Конституційної асамблеї, що нею режим намагається замінити законну Національну асамблею, де опозиція володіє більшістю депутатських місць.
Схоже, речнику соціалістів також невідомо про те, що ООН через свого Верховного комісара з прав людини засудила тортури, що їм венесуельська диктатура вже кілька місяців піддає опозицію і які включають в себе ураження електричним струмом, систематичні побиття, підвішування за зап’ястки чи гомілки, удушення газами, зґвалтування держаками мітли, незаконні затримання і вторгнення та руйнування жител підозрюваних у співпраці з опозицією. Затримано понад 5 тис. осіб, справи яких не передано до суду, під час останніх маніфестацій служби безпеки убили півсотні осіб, а групи бандитів на службі в режиму, які називаються колективами, – ще 27.
Систематичне переслідування противників диктатури поширюється на їхні родини, які втрачають роботу, їх обходять при нормуванні продовольства, вони стають жертвами експропріацій. А корупція уряду сягає запаморочливих меж, як нещодавно заявила в Бразилії прокурор Луїса Ортега, разом з іншими жахіттями розкривши те, що друга людина чавістського режиму, Діосдадо Кабельйо, отримав від Одебрехта через іспанську компанію хабар в розмірі 100 млн дол.
Та ймовірно, попри всю жорстокість, з якою здійснюють порушення прав людини, і розграбування національного багатства високопоставленими чиновниками режиму, ніщо не є таким жахливим, як запаморочливе зубожіння населення, до якого довели венесуельський народ економічна політика Чавеса і його наступника. Одна з найбагатших країн світу, в якій рівень життя мав би бути такий, як у Швеції чи Швейцарії, має показники животіння найзубожіліших африканських країн: у злиднях живуть 83% населення, найвища у світі інфляція – цього року вона сягне 720%, і ВВП, який, за даними Міжнародного валютного фонду, впав на 7,4%. Голоду і нестачі всього – починаючи від ліків та валюти і закінчуючи туалетним папером – позбавлена лише жменька привілейованої номенклатури, серед якої є велика кількість підкуплених генералів, причетних до великих операцій з контрабанди наркотиків, які можуть купувати харчі, ліки, запчастини, одяг за захмарними цінами на чорному ринку. Тоді як рівень життя посполитих людей щодня падає.
Скільком сотням тисяч венесуельців довелося емігрувати через економічні і соціальні злочини режиму? Важко з’ясувати це точно, але підрахунки говорять про щонайменше 2 млн осіб, які, вимучені відсутністю безпеки, бідністю, терором, голодом і перспективою поглиблення кризи, розсіялися світом у пошуках кращих умов життя чи принаймні трохи більшої свободи. В історії Латинської Америки нема прецеденту країни, яку б зруйнувала економічно і соціально колективістська демагогія етатизму, як це сталось у Венесуелі. Найдивовижнішим є те, що політика руйнування приватних підприємств, непомірно збільшуючи державний сектор і ставлячи все більше перешкод для закордонних інвестицій, здійснювалася тоді, коли весь соціалістичний світ – від зниклого СРСР до Китаю, від В’єтнаму до Куби – почав давати задній хід після провалу примусового усуспільнення економіки. Яка ідея прийшла до голови таким невігласам? Утопія соціалістичного раю, вигадка, яка, попри спростування дійсністю, знову і знову підводить голову і спокушає наївні маси, які скоро стануть жертвами цієї помилки.
Це правда, що в часи демократії, проти якої повстав команданте Чавес, Венесуела була жертвою корупції – то була дитяча забавка порівняно з нинішньою – і що в достатку природних ресурсів тієї епохи, епохи саудівської Венесуели, в тіні влади з’явилися незаконні статки. Але цьому можна було зарадити в межах демократичної законності, і виборці мали можливість покарати корумпованих можновладців при допомозі виборів, які тоді були вільними. Тепер вони вже не такі, ними маніпулює режим, який на останніх виборах, наприклад, приписав собі ще один мільйон голосів до тих, що мав, – за даними власної компанії, найнятої для того, щоб контролювати голосування. Незважаючи на це, опозиція висунула кандидатів на реґіональні вибори губернаторів, оголошені Мадуро. Чи існує можливість того, що це будуть справжні вибори, де переможе той, за кого віддали найбільше голосів? Гадаю, що ні, і, звісно, був би радий помилитися. Та після гротескної витівки з «виборами» Конституційної асамблеї та зміщення з посади manu militari генерального прокурора Луїси Ортеги Діас, яка зараз у вигнанні, хтось вірить, що Мадуро здатний дозволити, аби його розгромили на виборах? До всіх цих останніх виборчих шахрайств, скинувши маску і показавши справжній диктаторський характер режиму, він вдався саме тому, що знає: проти нього більшість країни, і він та його поплічники матимуть дуже важке вигнання – через їхні колосальні грабунки і тісний зв’язок з наркотрафіком. В тій сумній ситуації, що в ній опинилася Венесуела, практично неможливо – хіба що станеться болісний розлом самого режиму, – аби демократія відновилася в мирний спосіб, шляхом чесних виборів.
Mario Vargas Llosa
Venezuela, hoy
El País, 27.08.2017
Зреферувала Галина Грабовська
30.08.2017