Чи буде в Мюнхені засуджено неонацизм?

Марно сподіватися, що процес, який почався в понеділок у Мюнхені, стане процесом проти неонацизму. Так само, як Нюрнберзький трибунал (1945–1946) і Франкфуртський процес щодо злочинів в Аушвіці  (1963–1965) не стали судами проти націонал-соціалізму, як Штамгаймський процес проти RAF (1975–1977) не став судом над лівим тероризмом.

У кожному разі відбулися окремі процеси проти окремих осіб — нацистів чи лівих терористів.

Нині у Вищому земельному суді Баварії відбувається судовий процес над Беатою Цшепе та іншими членами угруповання «Націонал-соціалістичне підпілля».

Розкручувати цю справу німецькі правоохоронці почали від листопада 2011 року, коли в місті Айзенаху двоє крадіїв поцупили з банку 70 тисяч євро і втекли з місця злочину. Та вже незабаром поліція вийшла на їхній слід. Опинившись у безвиході, злочинці підпалили свій житловий автофургон і вчинили самогубство. Цими особами виявилися Уве Мундлос та Уве Бенгардт, які, як згодом з’ясувалося, перебували в неонацистському підпіллі ще від кінця 1990-х років.

Йдучи слідами, що їх залишили грабіжники, правоохоронці натрапили в одному з підпільних помешкань на зброю, якою у квітні 2007 року в місті Гайльбрунні застрелено працівницю поліції Мішель Кізеветтер. А головне — у криївці знайшли відео, на якому його автори вихвалялися вбивствами, вчиненими від 2000 до 2007 року. В переліку жертв, окрім поліціянтки, фіґурували ще дев'ять чоловіків-міґрантів. Саме це відео стало ключовим доказом у справі про «Націонал-соціалістичне підпілля», де, як з’ясувалося, чільну роль відігравала  Беате Цшепе.

Нині жінці-неонацистці 38 років. Протягом 17 місяців перебування під вартою вона відмовлялася співпрацювати зі слідством. Не має вона наміру співпрацювати й зі судом.

Але не це головне. Суд може і повинен визначити особисту провину кожного й покарати винних. Проте він не зможе винести вердикт щодо епохи, ідеології та її вкоріненості в головах людей. І це може стати найбільшим розчаруванням.

Адже ті, хто на таких процесах постають перед Фемідою, зазвичай виявляються розгубленими, нікчемними й дрібними постатями, в той час коли всі сподіваються побачити щось монструозне й грізне. Навряд чи в їхніх очах ми вгледимо відображення всього зла й гріховності цього світу. І тоді всі зрозуміють, що, попри свою юридичну важливість, політичної ваги ці процеси не мають майже жодної.

Те саме й з мюнхенським процесом, до якого мас-медії притягували шалену увагу ще задовго перед його початком. Велике очікування знову виллється у велике розчарування. Заповідане втілення зла знову перетвориться на банального злочинця.

Марно шукати іншу країну на Землі, яка би так, як  Німеччина, запекло й послідовно боролася зі своїм злочинним минулим. І тут треба віддати належне системі німецького правосуддя. Але такі явища, як екстремізм та неонацизм, навіть там не подолані. Очевидно, не судом і не в’язницею з ними можна дати раду. Можливо, більше уваги варто присвячувати сьогоденню, а не привидам минулого?

07.05.2013