Промова підчас святочної Академії-Концерту з нагоди 20-ліття У. Г. А. в Празі у Віноградському Народному Домі дня 24. травня 1942 р.
З першим днем Зелених Свят в'яжеться багато наших національних традицій. Хто виріс в Україні, той пам'ятає, як гарно було на Зелені Свята в кожній українській хаті: зелене клечання по кутках, стінах, при вікнах і одвірках, татарське зілля на долівці, любисток та материнка по вікнах, а воздух — перепоєний пахощами квітів, зілля та трави. Не мусимо довго думати над походженням і значенням цієї традиції — старе-прадідівське українське Свято Весни, гарне й радісне.
На Західних окраїнах відновилася інша — сумніша, але й шляхетніша, традиція: люди йдуть на могилки українських героїв, квітчають їх клечанням і квітами — "Свято Могил" — "Свято Героїв".
І треба вважати дуже щасливим рішення Ювілейного Комітету для святкування 20-ліття з дня заснування Української Господарської Академії (УГА) впорядити святкування цього ювілею саме сьогодні — в цей день українських традицій. Бо й технічно-господарська освіта — це теж наша традиція і то — може одна з найважливіших.
Чому ми так цінимо, любимо й поважаємо наші традиції? Бо ж вони споюють генерації минулі з генерацією сучасною, а генерацію сучасну — з генераціями майбутніми. Вони з'єднують, консолідують всі верстви, всі соціяльні групи нашого народу в одне ціле — в українську націю. Історія нас учить, що українському народу завсіди доводилося бути поміж молотом і ковалом, між активним Сходом і активним Заходом, як тій "чайці небозі, що вивела чаєнята при битій дорозі"... Через українські землі не один раз перекочувалися з "вогнем і мечем" не лише орди та регулярні армії, але й віри, ідеї, традиції сусідніх народів. Захід дав Україні не лише високу цивілізацію, великі винаходи, великі ідеї, але й багато негативного: зі Заходу в Україну прийшло жидівство, войовничий римо-католицизм, єзуїтизм, грабіжницькі форми лібералістично-капіталістичного ладу, однобокий марксизм та його деривати, тощо. Зі Сходу спочатку несли спустошення печеніги, половці, татари, відтак — Москва накинула своє московське, а не українське, православія, свою мову, абсолютизм, централізм, московське кріпацтво, нігілізм, большевизм. Всі ці рухи та ідеї були скрайніми, нетерпимими, нетолерантними. Вони ясно й недвозначно поборювали українські традиції — не лише державно-політичні, але й національно-побутові, культурні, освітні. Нема нічого дивного, що сучасна провідна верства українського народу однаково обережно, насторожено, зрезигновано дивиться і на Схід і на Захід та що її очі й серця скеровані передусім на рідні традиції й звичаї. Історично й психологічно цей факт цілком зрозумілий.
Традиції української технічно-господарської освіти, що нас сьогодні найбільше цікавлять, започаткували вихованці Києво-Могилянсько-Мазепинської Академії, яка існувала 202 роки (від р. 1615 до р. 1817) і яка виховала около двадцять тисяч учених мужів, між ними двох гетьманів України (Юрка Хмельниченка та Самойловича), багато митрополитів та єпископів, перших українських лікарів — около трьохсот, перших українських агрономів, геодетів, тощо. Зокрема агрономи — вихованці Києво-Могилянсько-Мазепинської Академії зробили багато для започаткування української технічно-господарської освіти. Серед них висуваються на перше місце три постаті: протоєрей о. Антін Самборський — дорадник царів Павла І. до р. 1805, навчатель релігії царевичів Костянтина та Олександра Павловичів, фактично перший міністер хліборобства в кол. Росії; далі — Михайло Ліванів, що заложив першу с.-г. школу в Україні в м. Миколаєві р. 1798 і, нарешті, Петро Прокопович, що р. 1829. заклав свою власну школу пасічництва біля Батурина й у ній учив у мові українській; ця школа проіснувала 51 рік і виховала около 700 пасічників зі свідоцтвами.
*) Цього року святкуємо 20 ліття Української Господарської Академії у Подєбрадах. 16. V. ц. р. відбулася Святочна Академія у Подєбрадах, 22. V. ц. р. у Празі, 3. 6. ц. р. у Львові. Нав’язуючи до статті інж. І. Прокопова (Л. В. ч. 115 з 28. V. 1942) містимо промову проф. В. Доманицького на Святочній Академії у Празі.
(Далі буде)
[Львівські вісті, 16.07.1942]
(Продовження)
Серед загально-освітніх діячів-вихованців Києво-Могилянсько-Мазепинської Академії бачимо такі яскраві постаті, як постать українського патріота й письменника св. Дмитра Ростовського (Туптала), філософа Грицька Сковороди, професора Харківського Університету й візитатора шкіл Харківської Учбової Округи (цебто цілої Лівобережної України та Кубані) Ілька Тимковського, письменника й ректора Харківського Університету Гулака Артемовського та багато інших. Підо впливом братів Тимковських: Романа — професора Московського та Ілька — професора Харківського Університетів виростав і їх небіж — перший ректор Київського Університету — Михайло Максимович.
Тому, що український рух у кол. Росії переслідувався, мусіли й українські освітні традиції в другій половині XIX. ст. прибрати напівлегальних та нелегальних форм. Вони жевріли в українських громадах, в студентських громадах, в студентських громадах і землячествах, на нелегальних українських гуртках середнєшкільної молоді, пізніше — в українській кооперації, в українській громадській агрономії, на Західніх окраїнах — в "Просвітах" та в кружках "Сільського Господаря".
Відновлення української державности в рр. 1918—1919 причинилося й до відновлення та розвитку традиції української технічно-господарської освіти. З цих спроб треба назвати: заснування Кооперативного Інституту імени М. Туган-Барановського у Києві, Державного Українського Університету в Кам'янці на Поділлі (потім перетвореного в Сільсько-Господарський Інститут), українізацію Київської Політехніки, Київського Комерційного Інституту, тощо.
Програ у визвольній боротьбі ясно показала — підкреслила українській національній еліті "неповноту" — "однобічність" української нації, що витворилась у наслідок її історичної долі. Щоб усунути ці дефекти, щоб перетворити українську надію на "повну" і "всебічну", майже рівночасно було засновано дві українські високі технічно-господарські школи: 1) Львівську Таємну Політехніку та 2) Українську Господарську Академію в Подєбрадах.
В історії українського шкільництва дуже часто рішаючу ролю грало саме українське суспільство, його ініціятива, його жертвенність, його порив. Так було за заснування Києво-Братської школи р. 1615; нераз цей порив виявлявся в підтримці Києво-Могилянсько-Мазепинської Академії, яскраво виявився він за заснування Харківського Університету р. 1801. Так було й за заснування Української Господарської Академії в Подєбрадах. Українське суспільство в цьому випадку заступав Український Громадський Комітет у Празі з Микитою Шаповалом у проводі. В січні 1922 р. Загальні Збори Українського Громадського Комітету вибрали спеціяльну комісію для провадження культурно-освітньої праці, що згодом одержала назву "Організаційна Комісія". Вона складалася з пп. Н. Григорієва, М. Косюри, Б. Мартоса, В. Матюшенка, О. Мицюка, І. Паливоди та М. Шаповала. Постійним її секретарем від 1 березня 1922 р. був Д-р М. Ґалаґан, який тоді поклав багато праці для організації Академії, а нині — цього року заініціював святкування 20-ліття з дня заснування УГА та поклав багато часу, нервів і сил на те, щоб це святкування в сучасній воєнній добі відбулося по можливості гідно.
Ще в січні 1922 р. Микита Шаповал увійшов у зв'язок з Всеукраїнською Спілкою Техніків Сільського Господарства в Тарнові, яка з доручення М. Шаповала розробила плани двох відділів: агрономічно-лісового та сільськогосподарської інженерії для евентуального Сільсько-Господарського Інституту. Плани Економічно-кооперативного відділу розробили члени Організаційної Комісії, серед них: Б. Мартос та О. Мицюк.
(Далі буде).
[Львівські вісті, 17.07.1942]
(Продовження)
Внаслідок заходів Комітету дня 16 травня 1922 р. було підписано дозвіл на відкриття Української Господарської Академії, — спочатку, як трилітньої школи з трьома відділами: агрономічно-лісовим, с.-г. інженерії та економічко-кооперативним і сімома підвідділами: агрономічним, лісовим, гідротехнічно-меліораційним, хеміко-технологічним, економічним, статистичним та кооперативним. 1924 року було дозволено перейти на чотиролітній курс, відділи були перемінені на факультети, а підвідділи — на відділи. Академія існувала до 31 грудня 1935 р., коли її з наказу чеської влади було зліквідовано. Від самого початку праці в напрямку заснування Академії Український Громадський Комітет у Празі кинув гасло: "Згуртування всіх живих сил української еміграції коло культурно-національної праці". Дійсно — довкола Академії зібралися українські фахівці різних поглядів і переконань. Цей процес нагромаджування фахових сил ішов так: спочатку організаційна комісія запросила до складу Професійної Ради з кваліфікацією професорів — перших сім осіб з числа тих фахівців, що вже передтим викладали в якійсь високій школі, і ті сім професорів подбали про дальше доповнення лекторського персоналу Академії. Це були професори: В. Іваницький, Б. Матюшенко, О. Мицюк, В. Старосольський, Ф. Щербина, Ір. Шереметинський, Ів. Шовгенів. На 1 лютого 1923 р. лекторський персонал складався вже з 33 осіб, 1926/1927 р. він досяг числа 97 осіб, з того українців 93. А взагалі за ввесь час існування Академії перебувало в складі її навчального персоналу 123 особи, з того чеських фахівців — 26, а українських — 94. Перший впис студентів у 1922 р. дав 254 особи, з них 138 або 54% були вже студентами високих шкіл. А, крім того, були це все здебільшого бездоганні вояки або урядовці українських установ, — національно свідомі й активні працівники на українській ниві. В Академії запанувала атмосфера ідеалізму й жертвенности, атмосфера товариськости та бажання в кожного приложити якнайбільше власних рук і сил до організації рідної школи. Дружньо — рука в руці працювало над створенням Академії три чинники: 1) українське громадянство. 2) професура Академії та 3) студентство Академії.
Тому Академія, як школа, росла й могутніла надзвичайно швидко — нечуваним в історії шкільництва темпом. — 1926/27 року Академія досягла свого апогею — вона вже мала 613 студентів, а її лекторський персонал складався з 92 осіб, її навчальні та адміністративні установи були розміщені в 80 кімнатах, її бібліотека на 1 січня 1928 р. складалася з 13.821 назв і 24.750 томів. Почали виходити "Записки Української Господарської Академії", стали зліпшуватися зв'язки Академії з рідним краєм, стала прибувати молодь з українських земель під Польщею, діяльність різних організацій при Академії досягла найвищого щабля. Але дня 3 липня 1928 року Міністерство Хліборобства дало наказ про припинення вже оголошеного прийому студентів та про поступову ліквідацію школи. Отже — нормально жила Академія лише шість літ, дальших сім літ вона перебувала в стані поступової ліквідації. Головна причина ліквідації лежала десь у зміні політичної концепції урядових сфер, хоч офіційним мотивом був брак коштів. Всього за шість прийомів вступило до Академії 786 студентів і студенток. Закінчили Академію з титулом інженера того чи іншого фаху 560 осіб. Але справа не в числі. Справа — в тих інтенціях, напрямках і методах, в яких ці інженери були виховані. Академія всебічно й глибоко підготовляла їх до умов української дійсности, до українських проблем і особливостей українського життя, до тамошніх умов природничих, економічних, соціяльних, культурно-побутових. Це якраз і відрізняло Академію від високих технічно-господарських шкіл інших народів, це якраз давало їй право на титул першої й єдиної української національної політехніки. Крім того, Академія розробила українську термінологію, видала 229 підручників та монографій в українській мові.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 18.07.1942]
(Продовження)
Від самого початку свого існування 1922 р. Академія стала осередком одної з найактивніших та інтелектуально найсильніших українських колоній за кордоном. 1922 року ця колонія нараховувала около 400 осіб, а 1926/27 р. число членів Под'єбрадської Колонії сягало вже понад 800 осіб. Але значення її полягало не в чисельності, тільки у високому інтелектуальному рівні, в громадській активності та в ідеологічній викристалізованості. Колонія жваво реагувала на всі національні українські події. Особливо глибокий слід залишила акція на користь голодуючих України 1922 р., перша виставка Академії 1923 р., вистава студентських організацій в 1928 році, демонстрація зприводу замордування бл. п. Симона Петлюри. В 1922—1928 р. в Под'єбрадах було дуже інтенсивне українське громадське життя. В різні часи існували в Под'єбрадах 52 українські організації — культурні, професійні, економічні, спортові, тощо. З них — 38 були й формально зв'язані з Академією. Зібрання, відчити, публичні лекції і диспути на громадські та наукові теми, врочисті академії, концерти, вистави, змагання, вихід із друку журналів, альманахів, тощо, в Под'єбрадах не були нічим надзвичайним. Студентство було зорганізоване спочатку в Академічній Громаді при УГА, пізніше від неї відділилася "Громада Студентів Української Господ. Академії". При Академічній Громаді існували: академічний хор — біля 50 співаків, гурток літераторів, драматичний гурток — 25 аматорів, дали понад 30 вистав; т-во бандуристів "Кобзар" — до 30 членів, музичний гурток, спортовий клуб, Пласт, Сокіл, Академічна Громада видавала журнал "Наша Громада". Поруч з цими організаціями існували фахові товариства та гуртки: Агрономічне т-во, Спілка Лісівників, Т-во Пасічників, Гурток меліораторів, Технологічне Т-во, Т-во українських кооператорів, Спілка Техніків Сільського Господарства, тощо, які розвинули дуже поважну чинність у галузі фахової самоосвіти студентства. Таке оточення сприяло тому, що з Под'єбрадської Академії виходив інженер з громадським почуттям, інженер-соціотехнік.
1931 року остаточно з'ясувалася сумна доля Академії. Зогляду на офіційну мотивацію ліквідації браком грошей дня 15 травня 1931 р. було засновано Товариство Прихильників Української Госп. Академії, яке взяло на себе тяжке завдання — збірати на Академію українські фонди і дійсно — зібрало пересічно по 35.000 корон річно. Великі заслуги тут мали: покійний Голова Т-ва доц. О. Бочковський та його Заступник — лект. Віктор Сапицький. Сильно допомогло т-во "Сільський Господар", президентом якого був почесний доктор УГА о. Тит Войнаровський, — нині небіжчик. Але досить скоро з'ясувалося, що не лише в грошах справа, що треба змінити й методи праці Под'єбрадського Культурного Осередка.
Вже 1929 р. група професорів та абсольвентів Академії подала владі на затвердження статут "Кураторії Української Політехнічної Школи кореспонденційного навчання". Влада цей статут відкинула. 1932 року керівні кола Академії та Т-ва Прихильників Академії рішили заснувати при Академії подібну школу. Дня 20 липня 1932 р. Міністерство Хліборобства дало згоду на організацію "Українського Технічно-Господарського Інституту позаочного навчання" в Под'єбрадах, скорочено УТГІ, а дня 12 листопада 1932 р. відбулося його офіційне відкриття. Навчальною працею керувала Академія. 1934 року було засновано Спілку Професорів УГА — скорочено СПУГА, якій з 1 січня 1936 р. було передано керівництво навчальною працею в УТГІ. Вже в першому році 1932/33 вписалося в студенти й курсанти УТГІ 104 особи, протягом дальших шести літ вписувалося пересічно по 180 осіб річно. В 1939/40 рр. число вписаних осіб упало до 135, 1940/41 піднеслося до 547 осіб за рік, а за шість місяців цього академічного року воно сягло 529. За майже 10 літ усього вписалося 2.547 осіб, приступило до студій — 2.014; з того до війни вписалося 1.211, по війні — понад 1.000 та з довоєнних учнів відновило студії 101, отже нині студіює майже 1.100 осіб. Що це за люди? Молоді — до 25 літ творять 47,2%, у віці 26—35 літ — 37,2%, старших за 35 літ — 15,6%. Разом осіб старших 25 літ — 52,8%. Зарібково чинних — 82%. УТГІ видав 64 підручники, 14 друкується, 5 — дано до друку — разом 83 підручники; на друковані аркуші — видано 1.400 друк. аркушів або 11.200 сторінок. Могло б бути й більше! Бо ж УТП створено виключно за українські гроші: за студійні такси студентів і курсантів та тих 330.000 корон, що за 10 літ зібрало ТПУГА.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 19.07.1942]
(Докінчення)
Сьогодні в Под'єбрадах уже нема того буйного українського життя, що бувало в рр. 1922—28. 25% кол. навчального персоналу Академії нема вже серед живих; студенти закінчили Академію — роз'їхалися, розсипані по цілому світу. Лишилося в Под'єбрадах яких 30 українських родин. Лише пошта та урядовці Інституту знають, які широкі й міцні зв'язки в'яжуть УТГІ з українським громадянством. Тихо, без галасу й реклями, несе УТГІ знання всім, що прагнуть освіти, що хочуть іти вперед. Як сіяч, сіє він розумне й добре в українську ниву на користь української нації, яка все ясніше й ясніше зарисовується на овиді світової історії.
Вплив Української Господ. Академії та УТГІ на життя українського народу сьогодні ще трудно оцінити й змалювати. Але дещо знаємо. На Карпатській Україні працювало в різних ролях (переважно, як учителі народних шкіл) понад 100 інженерів-абсольвентів Академії. В стінах Академії дістали інженерську освіту 93 уроженці Галичини, Волині, Холмшини та 1 уроженець Пряшівщини. В Галичині працювало за Польщі 17 аґрономів-наддніпрянців. Нині їх працює там 42 або 1/3 всіх агрономів з УГА.
Національні традиції живучі й потужні. Мов гірський потік, що спадав з гір, передається традиція від генерації до генерації, — з роду в рід, і коли на її шляху виринає якась перепона, вона, мов та гірська вода, намагається загату або прорвати, або підмити, або обійти. Не рідко буває, що гірський потік раптом щезає десь під землею, розгалужується там на багато-багато дрібних підземних струмочків, щоб потім десь далеко-далеко знову вийти на поверхню землі вже у вигляді великого потоку чи могутньої ріки. Оттак малюються нам і традиції української технічно-господарської освіти. Традиції, започатковані вихованцями Києво-Могилянсько-Мазепинської Академії, на десятки літ мусіли були пірнути в українські напівлегальні й нелеґальні організації. Через українські громади, студентські громади, землячества й гуртки молоді, через кооперативні організації, громадську аґрономію Просвіти тощо, вони знову вийшли на світло денне в рр. 1917—1919, а скупчилися — злилися в могутню ріку — в Українській Таємній Політехніці у Львові та в УГА в Под'єбрадах.
Уможливити розширення й поглиблення традиції української технічно-господарської освіти було б одним із доброзичливих чинів, що міг би змінити на ще краще сучасне психологічне наставлення українців. Конкретно — дозвіл відновити Українську Господарську Академію в тому її вигляді, якого вона набула в рр. 1926—28, міг би в значній мірі розрубати багато складних проблем. Тоді старі традиції української технічно-господарської освіти швидко ожили б у повній мірі, змогутніли б, сконкретизувалися б у буйні та яскраві вогнища технічно-господарської освіти. Тоді б поновилася повнота, продуктивність і якість праці українського народу. Але не можна думати, що це справа лише професури та студентства Под'єбрадських шкіл. Ні. Под'єбрадський культурний осередок творили три чинники: громадянство, професура й студентство. Участь українського громадянства в справі розбудови технічно-господарської освіти рідного народу що далі, то мусить усе більше й більше зростати. На зміну зістарілій і немічній професурі Академії мають прийти її абсольвенти. Сьогоднішня велика фреквенція на цій Академії, ті великі дари, якими українське громадянство засипало Ювілейний Комітет, ті численні й теплі привіти, що надходять з усіх кінців Европи, — все те говорить за те, що Под'єбрадський Культурний осередок має моральний ґрунт, що він може завжди розраховувати на моральну й матеріяльну підтримку з боку українського громадянства. В імені СПУГА та Ювілейного Комітету за все це складаю цілому українському громадянству найщирішу подяку й бажаю йому здійснення спільної мети.
[Львівські вісті, 21.07.1942]
21.07.1942