Шишкувате рило

Нор’єга прислуговував ЦРУ і режимові Кастро, отримуючи секретні кошти з обох джерел. На відміну від інших диктаторів, які померли у власному ліжку, він розплатився за свої неподобства, відсидівши за ґратами

 

 

Мануель Антоніо Нор’єга, один із найкорумпованіших і найжорстокіших диктаторів, що їх знала Латинська Америка, нещодавно помер від раку мозку у місті Панама, де він відбував ув’язнення з 2011 р., після того як 17 років відсидів у тюрмі в США і п’ять років у Франції – за злочини проти прав людини, співпрацю з наркотрафіком, крадіжки, тортури, відмивання «брудних» грошей і довгий список інших переступів. Хоча він частково розплатився за своє чорне досьє, його доньки, можливо, успадкують мільйони, що лежать на секретних рахунках по цілому світові, яких правосуддя трьох країн не змогло повернути.

 

У житті славнозвісного Шишкуватого рила – його так прозвали через мітки віспи на обличчі – все неясно й каламутно, починаючи від народження. Точно відомо, що народився він у бідному кварталі Панами і мав колумбійські корені, але дата його народження точно не відома, тому що він сам кілька разів фальсифікував її із загадкових причин, тож на момент своєї смерті він міг мати 83 чи 85 років. Відомо, що його лиха кар’єра почалася в тіні Омара Торріхоса, вождя-путчиста, який в 1968 р. при допомозі збройного перевороту змістив з посади новообраного панамського президента і розпочав власну диктатуру. Нор’єга був його правою рукою і зробив блискавичну кар’єру в Національній гвардії, навіть присвоїв собі звання генерала. У 1983 р. він без виборів взяв владу і розпочав свою безумну одіссею.  

 

Він прислуговував ЦРУ і режимові Кастро, отримуючи секретні кошти з обох джерел. Дозволив Сполученим Штатам заснувати на перешийку шпигунський центр, був інформатором американського Управління боротьби з наркотиками і одночасно з цим працював на медельїнський картель, який переховував свої гроші в панамських банках. Водночас Нор’єга здійснював солідні оборудки з Фіделем Кастро і Москвою, яким продав 5 тис. панамських паспортів, щоб їх використовували їхні таємні агенти під час своїх поїздок світом. Він став популярним в Латинській Америці, коли – розмахуючи мачете і волаючи «Ні кроку назад!» – очолював галасливі антиімперіалістські маніфестації своїх "бригад гідності".

 

Але коли в 1985 р. він наказав піддати тортурам і відрубати голову докторові Уго Спадафорі, знаменитому борцеві за людські права – це вбивство потрясло увесь світ, – його доля почала змінюватися. Він поклявся вмерти на ногах, воюючи; проте коли Сполучені Штати без жодного пострілу вторглися в Панаму, він утік і заховався в нунціатурі. Перебував там 12 днів, день і ніч слухаючи гротескну симфонію музики хеві-метал, яку ненавидів і якою окупанти янкі мордували його слух, доки він не здався. Розпочалися його довгі мандри судами і в’язничними камерами США, Франції і Панами, які днями закінчилися з його смертю.

 

Серед довгого переліку диктаторів, які знеславили історію Латинської Америки, більшість померли у власному ліжку багатими і навіть шанованими, заливши кров’ю і ганьбою свої країни і пограбувавши їх до нитки. Шишкувате рило, один із найгидкіших, принаймні значною мірою заплатив за свої свинства, сидячи за ґратами, хоча, на жаль, вдалося повернути лише частину його статку, який він збив своїми злодіяннями і яким тепер можуть мирно насолоджуватися його нащадки. Утім, вони вже почали це робити. Тут, у Парижі, нинішні ранкові газети згадують про дочок небіжчика, шикарних клієнток суперрозкішних крамниць на Rue Saint Honoré.  

 

Я задаюся питанням, як закінчить свої дні Ніколас Мадуро: так само, як Фідель Кастро, надійно прикритий своєю преторіанською гвардією у жалюгідному бараку, на який він перетворив Венесуелу, чи за ґратами, як генерал Відела в Аргентині або Фухіморі в Перу? Правда в тому, що, ймовірно, жоден із величезного списку сатрапів, від яких страждала Латинська Америка, не здійснив гірших діянь, ніж колишній водій автобусів, якого коменданте Чавес призначив своїм спадкоємцем (аби той не затінив його). Він довів до цілковитої руїни одну з найбагатших країн континенту, яка нині, в прямому сенсі цих слів, вмирає з голоду, від браку медикаментів, роботи, здоров’я, має найвищу інфляцію і злочинність у світі, є банкрутом та об’єктом зневаги всіх демократій планети. Раніше він тільки переслідував та ув’язнював тих, хто наважувався його критикувати. Тепер він їх ще й убиває, до того ж безкарно. Його чавістські групи, банди озброєних злочинців на мотоциклах, здійснили вже понад шістдесят убивств за останні тижні – з огляду на мужній опір венесуельського народу, який вийшов на вулиці через погрозу уряду замінити конгрес зборами прислужників, яких будуть не обирати, а призначати, як це робили СРСР чи Муссоліні. Кожен день, який минає з Мадуро при владі, поглиблює агонію Венесуели; однак, схоже, все вказує на те, що кінець цього ходіння по муках вже близький. І дай Боже, щоби відповідальні за економічну і соціальну катастрофу, до якої призвів чавізм, починаючи з Ніколаса Мадуро, дістали заслужену кару.

 

Диктатори, що вийшли з казарм, такі як Піночет, Нор’єга чи Відела, вже видаються ніби з іншої епохи в Латинській Америці, яка, на щастя, зараз із краю в край має цивільні уряди, що з’являються внаслідок більш чи менш вільних виборів, в якій є широкі консенсуси – яких не існувало в минулому – на користь демократичних інституцій і політики економічної відкритості, стимулу для закордонних інвестицій і залучення у міжнародні ринки. Це правда, що у багатьох випадках ідеться про демократії, роз’їдені корупцією, які інколи піддаються спокусі популізму, та навіть при цьому потрібно усвідомлювати, що посередня демагогічна демократія в тисячу разів краща, ніж диктатура, як про це нам щодня нагадують венесуельці.   

 

Тому дуже цікаво спостерігати за тим, що діється в Бразилії. Безпрецедентні масові виступи, через які в ув’язненні вже опинилася значна частина її політичної еліти і велика кількість нечесних бізнесменів, домагаються не «соціалістичної революції», а удосконалення демократії шляхом звільнення її від ошустів, які розкладають її зсередини при допомозі мафіозних спілок, які збагачували справжні шайки бізнесменів і політиків, значна частина яких – завдяки сміливим і чесним суддям – вже сидить за ґратами чи ось-ось сяде. Це народний рух у правильному напрямі; він не хоче повернутися до маячного популізму, який заморозив Кубу у часі і залив кров’ю та убогістю Венесуелу, а прагне очистити систему, яку руйнують зсередини злодії в білих рукавичках, і дозволити їй працювати. Якщо це вдасться, велетенська Бразилія перестане бути вічною «країною з майбутнім», якою вона була досі, а стане сьогоденням на повному ходу, зразком для решти Латинської Америки.

 


Mario Vargas LLosa
Cara de piña
El País, 04/Jun/2017

Зреферувала Галина Грабовська

 

  

15.06.2017