Пишуть нам з Буковини з-над Прута:
Заповіджене віче на день 7 н. ст. червня в Чернівцях, на котре зібрало ся множество селян руских — за всякій спосіб звиш 2.000, а де-хто рахує і до 4.000, — не відбуло ся, як уже Вам відомо, длятого, бо презідент краю барон Кравс заборонив віче ще в день поперед. Заказ свій мотивував презідент тим, що в проґрамі віча стояла одна неозначена близше точка: "вільні внесеня". Мимо представлень о. Драбина і загалом комітетових, що тими "вільними внесенями" мали бути тілько "многолїтствія" і таке инше, презідент краю не хотїв анї слухати о відкликаню своєї заборони.
На вість о заказї віча удались були до презідента барона Кравса наші посли-народовцї пп. Пігуляк і д-р Стоцкій просити від себе, щоби заказ віча відкликав. Наші посли представляли презідентови, що така заборона послужить Купчанкови за средство аґітаційне, що ось то він скликав нарід на віче а народовцї нїби-то постарались у правительства, аби віче не відбуло ся. Однакож барон Кравс обстав при своїм і заявив нашим послам рішучо, що заказу назад не возьме. Зі всего виходило, що презідент барон Кравс був би не заказав віча, коли-б хто-небудь иншій був віче скликав, тілько не Купчанко, до котрого презідент барон Кравс, яко бувшій директор поліції віденьскої, набрав якогось непоборимого недовірія, — до особи і интенцій п. Купчанка.
Коли наші посли удавалась з просьбою до президента о відкликанє заборони віча, то ходило им і о засаду шанованя конституції все і всюда, — звістно: hodie mihi cras tibi... Пo друге: о ухвали віча они не потребували лякатись. Тисячі народу зібрались на віче, не розуміючи, яку там політику має Купчанко, і не в тій цїли, щоб єго політику підпирати. Прибули, бо по руски их запрошено і написано им, що на вічу буде бесїда про их кривди. Черновецкі Русини-народовцї [бо инших Русинів в Чернівцях мало слїду] були би явились на вічу, Купчанко з своїми тенденціями був би пійшов у кут, і віче було би пійшло в дусї народнім, а не москвофільскім. Нарід болять єго кривди і він хоче для себе прав, а не глупих теорій "єдинства" одного або другого авантурника чи спекулянта. Нарід обходять права єго мови, а не московскої, порядки австрійскі, а не россійскі...
Рано в день забороненого віча зібрані тисячі народу зібрали ся на богослуженє до православної катедри. І — о диво! — в катедрі сего дня відправлено цїлу службу Божу по руски, а не — як звичайно — по румуньски...
По богослуженю одна часть селян розійшла ся до домів, а друга — интеліґентнїйша — зібрала ся в "Народнім Домі" і опісля — під проводом посла Пігуляка — удала ся до митрополита Морарію-Андрієвича — домагатись від него рівноуправненя Русинів в церкві. Однакож митрополит депутації не приняв. Гірше для самого себе і для интересів православної церкви буковиньскої вже не міг поступити. Нарід тою відмовою принятя незвичайно огірчив ся...
Нарід, розходячись, просив послів і взагалї черновецких патріотів-народовцїв, щоб они незадовго скликали віче до Черновець — як то й заповіла в ґазетї "Буковина" — ба не тілько до Черновець всенародне віче, але й повітові віча по містах в краю. Розумієсь, Русинів-народовцїв дуже зрадувала тая розбуджена свідомість у руского селяньства буковиньского і тото повне довіріє єго до своїх покликаних а щирих провідників, — і, певна річ, недовго прийдеть ся ждати не лиш на всенародне віче в Чернівцях, але й на повітові віча буковиньско-руского селяньства.
[Дѣло]
11.06.1892