Підхід до справи популяції грішить у нас дивною плиткістю і поверховістю. Нераз доводиться читати, що в Україні багато дітей, тому не грозить депопуляція і цим себе заспокоюємо. А проте справа ця зовсім не обмежується до питання чисельного зросту народу, але має ще й другу важливішу сторінку: питання якісного зросту, бо для нації важне не лише, на скільки вона чисельно зростає, але також чи зростають її духово й фізично вартісні елементи. Ми ж народ здоровий, не потребуємо ломити собі голови як прим. французи, над тим, як зарадити спадкові народин. За це мусимо призадуматися над справою якісного зросту народу, для якої немає в нас належного зрозуміння.
Існує в світі головний расовий поділ, який переходить через кожний нарід; є менша частина — активна і більша частина — пасивна. — Життя народу формують і з народу націю роблять власне ці активні елементи. Маси переймають всю культуру від цих своїх активних елементів, від свої верхів і тому не можна прим. говорити про культуру українських низів, бо хочби такий український народній стрій є витвором не низів, але власне українських верхів. Він був строєм українських князів-боярів і низи цей стрій перейняли та силою пасивности довго переховували і зберегли.
Ті ж верхи народу — були все носіями, творцями національної української культури, не лише в княжих і гетьманських часах, але й в найновіших часах. Відомо, що літературне, господарське і політичне відродження в Галичині проходило під проводом священичої верстви, яка перебрала цей провід по українських боярах і міщанах, що теж влились частинно у священичу верству. Не забуваймо врешті, що такі культурні почини, як "Наукове Товариства ім. Шевченка", підтримка української преси в Україні чи Національного Музею у Львові — були б неможливі без піддержки таких меценатів як Єлисавети Милорадович, Чикаленка, Симеренка чи митрополита Кир Андрея.
Такі ж наші світочі, як Шевченко, Франко є впершу чергу представниками цих аристократичних, статочних елементів, що вибиваються понад пересічний рівень села. Непересічною постатю в своїм селі був батько Франко "Яць, коваль з Гори", а не забуваймо, що Шевченко виростав не так під впливом батька-кріпака, як діда-гайдамаки, якому "столітні очі аж сіяли", коли оповідав про миувшину. Тому слушно поет Малянюк уважає, що Шевченко був аристократом уповні того слова значіння. Коли хтонебудь сумнівається, що тверджень, хай прочитає хочби спомини відомого діяча Смаль-Стоцького у "Н. Л. Віснику", в яких він з притиском підкреслює цю аристократичну атмосферу побуту-життя в родині свого діда-селянина і нехай вдумається в слова одрога з подорожників по Україні, який стверджує, що важніші становища займають тепер в Україні діти оцих переслідуваних большевиками статочних селян оцих т. зв. "куркулів" і "кулаків". Вони пережили найгірші часи і нині виплили на верх. А діти різних негодяїв, хoч і як протеґовані больш. системою, так і остали негодяями. Бо провідництво, гін до гори — лежить вже у крові. Злі соціяльні, обставини, історичні негоди — можуть придавити цей гін, притиснути до землі, та все ж він не гине і при першій нагоді, першій спроможности знову проявляє свою силу...
Звідси вже висновок ясний: треба для нації зберігати ту цінну провідницьку кров, треба, щоб цеї крови було в нації як найбільше. Як-же сумно мусить бути кожному,що турбується про будучність нації, коли бачить, що багато славних імен мусить загинути, бо їх теперішні власники не мають синів, щоби їм їх передати...
Коли призадуматися над причиною цього факту — то бачимо якесь ослаблення життєвої волі у нашої верхівки, у нашої інтеліґенції. Може це лежить у лібералістично-демократичному вихованні і вигідницько-матеріялістичному наставленні частини інтеліґенції, — бо відомо, що власне найзаможніші в нас найменше мають дітей — може у чужій нам твердій атмосфері міст, чужій нам так на еміґрації, як і на рідних землях і відірваности від землі: зерно, що кинене в пухку землю видає плід, марніє на міському бруці... Чейже не даром німці тепер таку вaгу кладуть на "поворот до землі".
Так, у нашої інтеліґенції зовсім виразне ослаблення життєвої снаги. А глибша причина цього і взагалі факту якогось політичного безсилля і нездарности наших дотеперішних проводів лежить у крізі провідної верстви, яка в нам прибрала затяжного характеру. З народу, з цього джерела сили нації, виділяються, випливають на верх все нові провідницькі елементи. Вони вносять нову силу в націю, але не мають ще цього політичного державного досвіду, який має стара провідна верства. Найздоровійший розвиток нації тоді, коли стара провідна верства втягає в себе нові провідницькі елементи, сама через них реґенерується, а їм прищіплює державний досвід. Перша наша провідна верства боярсько-шляхетська була звязана зі землею. Її найкращі представники вжилися в нову провідну верству козацьку, також звязанy зі землею і передали їй свій державний досвід: Перші козацькі гетьмани: Вишневецький, Ружинський, Сагайдачний, а далі і Богдан Габданк-Хмельницький і Іван Мазепа-Колядинський були шляхетського роду.
В Галичині була колись свобідна провідна верства — також звязана зi землею: священича, яка державний досвід перейняла від шляхетської верстви, з якої здебільша й походила. Вона для відродження національного життя в Галичині мала величезне значіння. Вона також виховувала і через кровні звязки — адже наші інтелігенти селянського походження женилися переважно з "попадянками" — втягала в себе нові провідницькі елементи, що видобувалися зi села. Повстала нова провідна верства — наша сучасна інтелігенція, але — не звязана зі землею.
І в цьому наша слабість.
О.Г.
