З приводу 100-ліття уродин великого композитора
В неділю 26 квітня, в 5 год. пoпoлyдні, в домівці Спілки мистців-плястиків, відбулось урочисте відкриття Лисенківської вистави, яку уладив ювілейний комітет у 100-ліття народин нашого великого композитора та громадянина. В одній із саль приміщення, перед входом до кімнат вистави, представники українськoгo громадянства Львова, серед них представники У. Ц. К. та всіх українських мистецьких спілок. Виставу відкрив д-р В. Витвицький, вітаючи приявних, а зокрема доньку композитора, Маріянну Лисенко. Зчерги забрав слово проф. Тарас Шухевич, в якому підкреслив ролю Лисенка в розвитку української музики та його заслуги як видатного громадянина і патріота, зазначуючи, що ювілейний рік повинен бути відновою культу цього нашого найбільшого композитора, серед широких мас українського народу. Опісля говорив земляк Лисенка, проф. Андрієвський, подаючи декілька незвичайно цікавих спогадів із життя композитора. Проф. В. Андрієвський не лише часто зустрічався з Лисенком, але й був безпосереднім свідком тодішних подій. Між інш. в Полтаві в 1902 році Лисенко виступив зі своїм хором. Ентузіязм громадянства, яке вітало Лисенка, перейшов усяку уяву. Це був спонтанічний вияв, демонстрація патріотичних почувань усіх українців-полтавців, які окликами та бурею оплесків вітали його не лише як сина Полтавщини, але й як великого українця. Після виступу Лисенко на запросини С. Петлюри був його гостем у семінарії. Коли ж про ще довідалася охранка, С. Петлюру із семінарії виключили. Другий раз приїхав до Полтави Лисенко з Михайлом Старицьким у 1903 році. Тоді вперше на закінчення концерту Лисенко відограв гимн "Ще не вмерла", який зробив таке велике вражіння, що салею довго сколихувала буря оплесків. Зворушені полтавці схопили Лисенка на руки і винесли його в тріюмфі на вулицю. Втрете у Полтаві був Лисенко на відкритті памятника Котляревському. Опісля приїздив ще туди кілька разів з концертами та до своїх приятелів-знайомих.
Промовою проф. Андрієвського закінчено офіційну частину відкриття вистави. Стяжку, що видніла при вході до кімнат з експонатами, перетяв голова ювілейного комітету, композитор В. Барвінський. Ювілейний комітет доклав усіх старань, щоб на виставі всеціло показати життєвий та творчий шлях великого композитора. Стіни кімнат прикрашені мистецькими плястичними декораціями роботи арт. Анатоля Яблонського. Ліворуч (у першій кімнаті) на подіюмі, прикрашений живими квітами, вишиваними рушниками та килимами, видніє великий бюст М. Лисенка, твір різьбара С. Литвиненка. Крім того на стіні біля входу до другої кімнати — портрет композитора пензля Івана Труша. Експонати, твори Лисенка та матеріяли, які відносяться до його творчости, розміщені в ґабльотах. Тут і українські народні пісні в обрібці Лисенка, хорові та фортепіянні твори, камерна оркестрова музика і пісні до слів Шевченка та Франка і опери. Оглядаючи це все, дивно стає, як мало вони відомі (а то й зовсім невідомі) ширшим кругам нашого громадянства. Ті твори, що вряди-годи демонструються на концертах, це ледви дрібна частина великої творчої спадщини Лисенка. Ось наприклад одна з ґабльот, де приміщено оперні твори композитора. Бачимо там опери: "Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Ноктюрн", "Чорноморці" та опери для дітей: "Коза Дереза", "Зима й весна", "Краля", "Пан Коцький", фраґмент з опери "Сапфо" та ноти для співу Офелії з траґедії Шекспіра "Гамлєт". Зупиняючись перед тими творами, питаєте себе: коли нарешті вони будуть виставлені на українській сцені? В інших ґабльотах першої кімнати звертають увагу умови Лисенка з видавцями, твори з власноручною присвятою автора та перші акти опер "Енеїда", "Тарас Бульба" і "Різдвяна ніч" у власній інструментації Лисенка. Цікавий є один збірник українських пісень з 1905 р., писаний фонетикою; на його першій сторінці примітка цензора з вимогою увести російський правопис.
В другій кімнаті звертає увагу ґабльота з фотографіями рідні композитора, його сучасників та приятелів. Тут фотографії митрополита Андрея Шептицького, М. Коцюбинського, І. Франка, М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Труша, О. Пчілки й ін. В іншому місці фотографічні відбитки листів Лисенка до Ольги та Івана Франка, В. Левицького-Лукича, Остапа Нижанківського, Ф. Колесси, Н. Вахнянина й О. Петрицького. Увагу всіх відвідувачів виставки притягав оригінальний лист композитора з 24 вересня 1907 р., писаний до голови Музичного Т-ва ім. М. Лисенка Володимира Шухевича. В цьому листі Лисенко пише: "Прошу Вас, Високодостойний Голово, переказати від мене Загальному Зборові Товариства мою сердечну вдячність за високу честь, якою нагородили мене члени "Союзу", найменувавши музичне товариство львівське моїм іменем. Приймаю з великою гордістю ознаку великої пошани до моєї музичної діяльности". В дальших ґабльотах розміщено багату літературу про життя та творчість Лисенка: книжки, брошури та статті, серед них статті І. Франка і С. Ефремова. На стіні в золочених рамах видніє велика фотографія М. Лисенка з групою наших відомих культурних діячів і композиторів з часу його перебування у Львові в 1903 році.
В третій кімнаті напроти входу на підвищенні видніє китайка, якою була вкрита домовина композитора, а на китайці коробка з землею з його могили. На стінах розвішено кільканадцять великих фотографій з різних періодів життя Лисенка та знимки його похоронів. В одній з ґабльот — часописи з повідомленнями про смерть композитора. Тут же аркуш канцелярійного паперу, на якому вгорі великими буквами написано: "М. Лисенко помер!" Внизу під коротким текстом видніють підписи кільканадцяти видатних українських діячів. Це "куренза" (обіжник), яка скликувала їх усіх на збори до "Просвіти" в справі вислання галицької делегації до Києва на похорони Лисенка. Побіч неї великий з канцелярійного паперу зошит з підписами приявних на поминальному вечорі в Києві, який відбувся 11. XII (cт. ст.) 1912 року.
Лисенківська вистава дає не лише перегляд творчого дорібку композитора, вона відзеркалює також один з етапів розвитку нашої музичної культури, будівничим якої був цей великий український творець та громадянин.
БЕН.
