Читати добру газету

Нам ніколи не були доступними стільки засобів масової інформації – але я сумніваюся, що раніше ми були такими розгубленими і дезорієнтованими, якими є тепер

«Читати добру газету» сказано у вірші Вальєхо, і я гадаю, що можна було б додати: «це найкращий спосіб починати день». Пригадую, я робив це, коли ще ходив у коротких штанцях, в свої 12 чи 13 років, купуючи La Crónica, щоби прочитати спортивні новини, поки чекав на автобус, який віз мене до школи La Salle о пів на восьму ранку. Я так і не зміг позбутися цієї звички – і далі після ранкового душу читаю дві чи три газети, перш ніж як засісти в кабінеті за роботу. І, ясна річ, я читаю їх надруковані на папері, тому що мені все ще здається, що електронні версії є більш неповними і штучними, менше заслуговують на довіру, ніж інші.

Читати кілька газет – це єдиний спосіб довідатися, якою зазвичай малонадійною є інформація, на котру впливають, як це буває, ідеологія, фобії й забобони власників мас-медіа, журналістів і кореспондентів. Усі визнають виняткову важливість преси в демократичному суспільстві, але, мабуть, дуже мало людей помічає, що інформаційна об’єктивність існує лише в поодиноких випадках і що здебільшого інформація обтяжена суб’єктивізмом, оскільки  політичні, релігійні, культурні, етнічні тощо переконання інформаторів зазвичай ледь спотворюють описувані ними факти, ввергаючи читача в велике замішання – настільки, що подекуди здається, що випуски новин і газети також стали – як романи і оповідання – проявами вимислу.

До чого я все це веду? До того, що п’ять днів я перебував у Зальцбургу, куди вже не доходить преса іспанською мовою, намагаючись з’ясувати, що саме сталося в Сирії Башара Асада, коли було використано хімічну зброю проти безневинних громадян; я читав газети англійською, італійською і французькою мовами і не міг скласти собі чіткого уявлення про те, що сталося, за винятком того, що вже знав: то було іще одне жахіття поміж тих страхітливих злочинів, котрим нема виправдання, які щоденно чиняться в цій нещасній країні.

Що ж сталося насправді? Згідно з першими повідомленнями, уряд Асада завдав ракетного удару із застосуванням газу зарин по беззахисному населенню, серед якого було багато дітей, таким чином ще раз порушивши угоду, яку він підписав ще три роки тому з адміністрацією Обами, взявши на себе зобов’язання не використовувати хімічної зброї, що налаштовує проти нього з одного боку розділену на реформістів і демократів опозицію, а з іншого – ісламістських терористів. Цю новину негайно спростував не лише сирійський уряд, а й путінська Росія, яка є його союзником; за їхньою інформацією, бомбардування урядових сил призвело до вибуху складу хімічної зброї, який належав джихадистській опозиції, отож саме вона непрямо відповідальна за цю масакру. Яким було число жертв? Джерела називають різні цифри: десятки, сотні чи тисячі, значна частина з яких – це діти, яких показували по телебаченню з обвугленими кінцівками, конаючих в жахливих стражданнях.

Очевидно, це жахливе видовисько вразило президента Трампа і змусило його радикально змінити свою позицію відносно того, що Сполучені Штати  не повинні встрявати у війну, яка їх не стосується, і взяти в ній активну участь, бомбардуючи сирійську авіабазу. І водночас виступити з різкою критикою Росії – за те, що вона не стримала геноцидні безчинства Башара Асада проти власного народу, і колишнього президента Обами – за те, що він дозволив сирійському тирану обманути себе, підписавши угоду, якої той ніколи й не думав виконувати. Під час своєї президентської кампанії й у перші тижні в Білому домі Дональд Трамп виказував дивовижну симпатію до Путіна і його автократичного правління, з яким тепер, схоже, перейшов до відкритої ворожості. Ймовірно, вперше за свою історію перша наддержава світу не має більш-менш визначеної міжнародної політичної орієнтації і поводиться в цій царині з недосвідченістю сатрапії третього світу, кидаючись в різні боки.

Чи засудила Рада безпеки ООН Башара Асада за використання хімічної зброї проти власного народу? Звісно, що ні, тому що путінська Росія наклала вето на резолюцію, за яку віддала свій голос явна більшість країн. Відтак влада Москви голосно просить і вимагає, аби ООН призначила комісію, яка б ретельно і відповідально вивчила те, що  сталося з тією хімічною зброєю. Зі свого боку, новий державний секретар США містер Тіллерсон після свого льодяного візиту в Росію дав знати, що за інформацією американських військових джерел Башар Асад «понад 50 разів використав хімічну зброю проти повстанців, які хочуть його скинути».

Попри те, що він є найкривавішим у сучасному світі, сирійський конфлікт аж ніяк не єдиний. Є розмірена й систематична різня в Афганістані, регулярні теракти, що розривають на шматки десятки і сотні пакистанців, дезінтеграція Лівії, викрадення і масові вбивства людей, які є пунктиром невпинного наступу ісламського тероризму в Африці, наполегливість Чорної Африки у намаганні порятуватися від голоду і насильства, яке штовхає мільйони людей кидатися в море у намаганні досягнути берегів Європи, військова номенклатура наркоділків і контрабандистів, яка підтримує режим Мадуро у Венесуелі, і гнітюче видовище гниття, що його компанія Odebrecht поширила Бразилією і всією Латинською Америкою. Цей перелік можна продовжувати багато годин.

Нам ніколи не були доступними стільки засобів масової інформації – але, як це не парадоксально, я сумніваюся, що раніше ми були такими розгубленими і дезорієнтованими, якими є зараз, щодо того, що потрібно зробити в ім’я справедливості, свободи, людських прав у більшості криз і конфліктів, що турбують людство. Коли вибухнуло сирійське повстання супроти корумпованого і диктаторського режиму Башара Асада, усе здавалося дуже зрозумілим: повстанці представляли демократичну опозицію і їх однозначно треба було підтримати. Як і багато людей, я дуже шкодував, що Сполучені Штати цього не зробили і, злякавшись, що вплутаються в таку саму ситуацію, як в Іраку, вмили руки. Та потім обставини змінилися. Той факт, що найгірші терористичні організації, як-от Аль-Каїда та Ісламська держава, які безперечно встановили би в Сирії ще гірший режим, ніж режим Асада, стали на бік повстання, хіба не дискредитує його? Зважитися на будь-який із цих двох виборів означає приректи сирійський народ на страхітливе майбутнє.

«Читати добру газету» вже не означає почуватися впевненим у стабільному і пізнаваному світі, як тоді, коли Сесар Вальєхо писав цей вірш; це означає пускатися в похід, під час якого на кожному кроці можна потрапити в «клітку всіх демонів», як написав інший поет.   

Mario Vargas Llosa
Leer un buen periódico
El País, 16.04.2017
Зреферувала Галина Грабовська