— Панове, у нашій спілці так дальше не може бути! Загніздилось черв'я, яке мусимо вимести з нашого культурного життя!
— Друже, хто це такий, що так гримить, наче сам Перун?
— Якась молода людина; не знаю її.
_________
— Добродію, та що це за газета? Чому інші можуть писати цікаві речі про це і те, тільки ваша така суха і нецікава?
— Пане! Ті ж самі вістки в одній і другій! У нас навіть далеко-далеко їх більше і — наші.
— Та що говорите, дійсно?
— Хіба ж самі бачите!
— Ні, я не читаю вашої газети, волію вже тамту.
_________
— Панове, чи ви не бачите, як впала у нас мораль, дисципліна, самоповага! Розпаношилось самолюбство, спекуляція, моральна гниль...
— Мудро говорить! Такий молодий, та видно чесна людина.
— Ви його не знаєте?
— Ні!
— Розвівся з власною дружиною, живе на віру з другою, спекулює солониною і ніколи не дасть на народні цілі.
_________
— Упав у нашому народі патріотизм, національна свідомість зійшла на нівець! Нема у нас героїв, на кожному кроці самі тільки кар'єровичі, опортуністи, хруні...
— Хто це такий, що так кричить на цілу губу?
— Приїхав з еміграції! Був у різних угрупуваннях, тепер є тройгендером.
_________
— Наша політика зійшла на пси! Де ми сьогодні опинились? Мусимо змінити теперішніх головачів іншими, що виведуть нас з цього багна!
— От, він надається!
— Та що говорите, він навіть матури не має!
_________
Новітні Катони... Вилізе один з другим на національну трибуну і кричить на ввесь голос. Нарікають, вимахують пястуками, накивують пальцями... Критикують всіх і вся, всюди...
Одна тільки в Бога надія: пережили ми різних людей, переживемо і новітніх Катонів, яких ніхто не покликав, які нікому невідомі і за ніщо не відповідають...
[Львівські вісті]
28.02.1942