19. цьвітмя 1713 р. Так звана прагматична санкция стала ся для австро-угорської монархії державним актом великого полїтичного значіня. Під сею назвою розумієть ся не лише деклярацию, яку цїсар Кароль VI. 19. цьвітня 1713 р. зложив на торжественнім зборі і велїв запротоколувати, але цїлий ряд державних і домових актів, котрі стоять в тїсній звязи, а між котрими основну ролю грає власне ся деклярация. Після австрийського державного права вважаєть ся прагматичну санкцию за перший спільний державний основний закон всїх країв австрійсько-угорської монархії, навіть більше, на ній опираєть ся реальна унїя дїдичних країв.
Коли цїсар Йосиф І, по своїй смерти в 1711 р. лишив тільки дочки, то прийшов по нїм на престол після істнуючих домових законів Кароль VI. Він був тодї одиноким мужеським нащадком дому Габсбургів. Від 1708 р. був він одружений з Єлисаветою Христиною, дочкою брандебурського князя, та в 1711 р. був ще бездїтний. Отже зрозуміла річ, що вже тодї зачали думати над справою наслїдства. Але се питанє стало ся дїйсно актуальне аж в 1712 р., коли хорватські стани заявили, що на випадок, як вимре мужеська лїнїя дому Габсбурґів, вважатимуть сю княгиню за управнену до наслїдства, котра буде рівночасно панувати в середущій Австриї. Бо тоді мусїло в тій справі заняти становище і правительство, яке доси старало ся її оминати. Правительство почало переговори з Мадярами і вони заявили, що готові під певними умовами признати в Угорщинї жіноче наслїдство Габсбурського дому. Одною з тих умов була, що княгиня наслїдниця мусить панувати над всїма австрийськими дїдичними краями. Переговори ішли тяжко і не доводили до успіху. З уваги на те цїсар велів справу полишити.
19. цьвітня 1713 р. зібрав цїсар коло себе своїх мінїстрів і тайних радників і велїв відчитати приписи про наслїдство з 1703 р., які держано з того часу в тайнї, і притім зложив заяву, що усї дїдичні королївства і краї, які перейшли на нього, остануть неподїльні при нїм та при його мужеських наслїдниках, а коли би його рід вимер в мужеській лїнїї, переходять на дочки після права первородства, а коли би і сих не було, то таксамо неподїльно на дочки Иосифа І,зглядно його нащадків, також після права первородства.
Ся торжественна деклярация цїсаря Кароля VI. була тільки домовим законом Габсбурґів. Але коли престолонаслїдник Леопольд, котрий уродив ся в 1716 роцї, в кілька місяцїв опісля помер, а потім народили ся тільки дві дочки Марія Тереса і Марія Анна, порішене жіноче на слїдство увійшло тодї в сферу можливостей і тодї наново приступлено до переговорів з Мадярами. Але вони дальше впирали ся при своїх умовах. Тодї цїсар мусїв постарати ся про деклярациї згоди на жіноче наслїдство з усїх дїдичних країв. В роках 1721 і 1722 краєві стани всїх австрийських дїдичних країв приняли до відома цїсарську деклярацию з 19. цьвітня 1713 р. почім також і Мадяри в 1723 р. заявили свою згоду на сей домовий закон. В той спосіб було забезпечене жіноче наслїдство в усїх дїдичних королївських краях і запобіжено розпадови монархії. В пізнїйших роках удало ся також цїсареви осягнути ґарантиї нїмецької держави і признанє праґматичної санкциї иншими европейськими державами. Та яку велику вагу мали сї паперові деклярациї, здобуті великими державами, показало ся в будучинї. Всї вороги дому Габсбурґів, явні і скриті, ждали тільки на сей момент, коли замкнуть ся очи останного Габсбурґа, щоби посягнути на спадок по нїм.
Князь Евген Савойський порадив цїсареви, щоби вдоволив ся признанєм дїдичних країв, а поставив сильну армію і наповнив державні каси, аби силою міг відперти всякі можливі напади. Й істория признала йому слушність.
19.04.1913