В окремім виданню доносить цїсарська "Віденська Часопись", що Його ц. і к. Апостольська Великість Франц Йосиф тихо упокоїв cя в Бозї о 9 годинї ввечері дня 21 сього місяця в Шенбрунськім замку.

 

Старому цїсареви, держава якого 47 років не брала участи в жадній війнї й життє якого уважали запорукою миру, не довело ся дожити до кінця війни.

 

Цїсарь Франц Йосиф І родив ся 18 серпня 1830 р. й вступив 2 грудня 1848 р. на престіл після того, як його батько Франц Карло зрік ся правлїння. "Viribus unitis" — "спільними силами" було гаслом молодого цїсаря і під сим гаслом він мав намір зєдинити в міцну одноцільну державу слабо получені тодї частини Австрії й Угорщини.

 

З правлїннєм цїсаря Франца Йосифа І звязана цїла новітня історія Австро-Угорщини — від феодально-кріпацької до модерної капіталїстичної держави.

 

Змагання Угорщини відокремити cя від Австрії рішучо зломано в 1849 р. й цїлість держави забезпечено.

 

В кримській війнї Австрія не взяла участи, хоч тодї вже виявили ся панмосковські тенденції Росії та змаганнє царя Миколи І панувати на Балканї.

 

Миролюбність цїсаря не урятувала його від тяжких ударів у родиннім життю.

 

В 1854 р. оженив ся цїсар Франц Йосиф І з князївною Єлисаветою Баварською, яка по 44 лїтах подружнього життя впала жертвою анархістичного злочину в 1898 р. в Женеві. Не менше траґічно скінчив життє і син цїсаря — архикнязь Рудольф в 1889 р.

 

Перша доба правлїння Франца Йoсифa І не була мирною; в 1856. р. вибухла війна з Італїєю, а в 1866 р. війна на два фронти з Прусією й Італїєю. Але ся війна з Прусією носила в собі вже зерно будучого австро-нїмецького союза, що міцно держись ся і до теперішнього часу.

 

По 1866 р. йде і розвиток внутрішнього полїтичного життя в монархії швидко наперед. Абсолютизм в Австрії перестав фактично істнувати вже в 1860 р. після нещасливої війни з Італїйцями. Цїсарь санкціонував основні закони австрійської конституції в 1867 р., відколи конституційне життє монархії розвивало cя послїдовно й безупинно. В 1871 р. переведено виборчу реформу, що сотворила безпосереднї вибори й збільшила число мандатів до парляменту до 353. Окупація Босни й Герцеґовини в 1878 р. не порушила мирного розвитку монархії. Рік пізнїйше формально заключено нїмецько-австрійський союз.

 

В 1879 р. граф Таафе був примушений, аби зaбезпечити собі більшість у парляментї, оперти ся на Поляках і дати великі концесії Чехам. Опір Нїмцїв сїй полїтицї дав початок тій гострій боротьбі національностей, що майже без перерви тривала аж до початку теперішньої війни. Спроби національного порозуміння в 1890 р. не дали пожаданих вислїдів. Старання Кербера осягнути нїмецько-чеське порозуміння в 1901 р. також не увінчали ся успіхом.

 

Дня 30 сїчня 1907 р. зайшла одна з найбільших подїй правлїння цїсаря — заведеннє загального виборчого права до парляменту, на підставі якого й недержавні нації монархії змогли взяти активну участь у полїтичнім життю.

 

В 1909 р. відбула ся анексія Босни й Герцеґовини, а получена з нею кpiзa була вже полїтичним вступом до світової війни. Балканська війна 1912 р. ще більше наблизила світову пожежу, що палає від 1914 р.

 

На австро-угорськім престолї засїв цїсарь Карло І.

 

[Вістник Союза визволення України]

 

26.11.1916