Британський філософ Джон Локк вважав, що людина народжується «tabula rasa» (чистою дошкою), яка усі свої знання та здібності здобуває в процесі соціалізації. Сучасна наука вважає інакше: важливу роль відіграють гени. Успішними, каже вона, радше народжуються, ніж стають.
Суспільство називає їх по-різному: індиґо, геніями, супер-розумними чи мегаталановитими. Мова йде про 1% дітей, які у навчанні багаторазово перевершують своїх ровесників.
Результати кількох університетських програм у США, що виявляють таких дітей, кидають виклик усталеним уявленням, згідно з якими старання і мотивації достатньо для досягнення успіху. На противагу твердженню, що успішним можна «зробити себе», але не народитися, вони стверджують протилежне: інтелектуальна еліта суспільства здебільшого складається з людей, які народилися з певними типами генів. Успіх, резюмують вони, – це не лише важка праця та мотивація, але ще й результат генетичного везіння.
Одне з наймасштабніших лонгітюдних досліджень дітей-індиґо, в якому взяли участь понад 5,000 обдарованих дітей, було започатковане Університетом Джона Гопкінса. Воно розпочалось 45 років тому і тепер продовжується в Університеті Вандербільда. Університет Джона Гопкінса також відкрив програму для молодих талантів, які за результатами вступного тесту з математики опинилися у топ-1%. Серед його випускників – геній-математик Теренс Тао (який приступив до вивчення Булевої алгебри у 7 років), творці Facebook Марк Цукерберґ та Google Сергій Брін й поп-зірка Леді Ґаґа.
Але як можна напевне знати, що юнацькі здібності ведуть до успіху? Щоб відповісти на це запитання психолог з Програми виявлення талантів з Дюкського університету Джонатан Вай проаналізував п’ять категорій американських громадян, про яких впевнено можна сказати, що вони досягнули успіху: 500 топ-менеджерів великих компаній, суддів Федерального суду, мільярдерів та членів Сенату і Палати представників. Він виявив, що в кожній групі є надлишок людей, які за результатами шкільних випробувань потрапили в топ-1%. Зрозуміло, навчання в престижних університетах та впливові батьки також є чинниками, що ведуть до карколомної кар’єри, однак Вай робить висновок: успішними радше народжуються, ніж стають.
Якщо шлях до високих досягнень у житті розпочинається ще з колиски, то яку роль у цьому відіграють гени? Професор-генетик з Королівського коледжу в Лондоні Роберт Пломін порівняв екзаменаційні бали випускників шкіл з аналізом їх полігенів. Як виявилось, дані полігенів, отримані шляхом дослідження 20,000 генів, обумовлюють, як мінімум, 10% академічних успіхів. Показники полігенів корелюють з високими оцінками в школі та перспективою продовжити навчання в університеті, тоді як студенти з низькими показниками цих генів, як правило, отримують гірші оцінки на випускних випробуваннях та рідще здобувають вищу освіту.
Дослідження Р. Пломіна, яке він назвав «переломним моментом» у розумінні того, як гени впливають на навчання, загалом пройшло повз увагу політиків, що постійно повторюють тезу про те, що для майбутнього країни життєво важливо створити умови, в яких найблискучіші уми могли б процвітати. Інтелект і здібності не розподілені між людьми однорідно, а ми не народжуємося «чистими дошками», як би ми цього не хотіли.
Це зовсім не означає, що слід опустити руки і визнати, що тільки генетично обдаровані люди заслуговують на успіх. Ці невеликі академічні розбіжності, обумовлені генами, – скажімо, низький бал на випускних екзаменах, який не дає змоги вступити в університет і змушує людину шукати низькооплачувану роботу, – часто стають поворотними моментами, які провадять людину до зовсім інших життєвих результатів результатів. Не від освітян і політиків залежить те, які гени ми успадкували, але саме в їх силах створити такі умови, щоб 99% людей мали шанси сповна реалізувати свої природні таланти та здібності.
Anjana Ahuja
The genetic advantage of the (other) 1 percenters
FT, 14.09.2016
Зреферував Євген Ланюк
23.09.2016