Львів, 20 липня 1941.
Минає двадцять два роки від того часу, коли — в липні 1919 р. — Українська Галицька Армія під натиском переважної і краще озброєної армії Галлера, яка підступом дісталася на польсько-український фронт, мусіла покинути західно-українсьні землі і перейти за ріку Збруч.
Багато з нас добре знає тодішнє наше становище. Польська армія витискала з Галичини перевтомлену Українську Галицьку Армію, що не мала такої кількости амуніції, щоб могти почати протинаступ. Вся територія східної України була зайнята большевиками. В руках об'єднаного українського уряду залишився тільки клаптик української землі коло Кам'янця Подільського, у трикутнику між Дністром та Збручем. І на той клаптик землі перейшла Українська Галицька Армія, щоб з місця повернутися у протилежний бік до наступу проти большевиків.
Добре пам'ятаємо ті ясносоняшні, гарячі дні літа 1919-го року. Діставши амуніцію, ота перевтомлена й недостатньо озброєна Українська Галицька Армія доказала чуда: за місяць зайняла правобережну Україну й увійшла до Києва.
Дальший хід подій теж знаємо. За 22 роки, що минули від того часу, ми з'ясували собі ті причини, що тоді не дозволили нам довести наших визвольних змагань до успішного кінця. Своєї мсти ми тоді не осягли, але кров, що нею Українська Галицька Армія зросила широкі простори східних українських земель, не пропала марно. Вона щойно тепер і тепер напевно дасть нам багате жниво.
Як мило згадати про те, що в тому посіві Української Галицької Армії 1918—1920 років брали безпосередню, чинну участь німці, що потім упродовж років не раз і не двічі доказували, що вони великі приятелі українського народу. Згадати б хоча генералів Кравса, Шаманена і Ціріца, полк. Альфреда Бізанца, команданта VІІ-ої Бригади УГА, що зробила відомий прорив під Чортковом у червні 1919 року, і полковника Ганса Коха, що був у Начальній Команді УГА. Вони перебули з Українською Галицькою Армією всю її долю й недолю, вони вклали в українські визвольні змагання стільки серця і снаги, що й ми, українці. Вони своїм чином засвідчили тоді ясно й недвозначно, що вони думають про право українського народу на самостійне життя на всіх просторах українських земель.
Сьогодні д-р Кох і полковник Бізанц знову разом з нами. Та цим разом не як одиниці, але як члени могутньої і справді непереможної Німецької Армії і влади, що, йдучи за наказом Фірера нищити язву большевизму, несе разом з тим визволення для українських земель, для українського народу.
Доля була для нас справді ласкава. Замість невеликого числа німців, наших приятелів, що 22 роки тому з нами пліч-о-пліч, як члени Української Галицької Армії, здобувати кращу долю українському народові, — сьогодні нашим приятелем стала міліонова Німецька Армія, що зрошує своєю кров'ю землі України, визволяючи їх спід найважчого і найжахливішого ярма.
Віримо, що цим разом успіх певний. Віримо, що та важка боротьба, яка ведеться сьогодні на наших землях, принесе у своєму висліді справжню волю Україні. Віримо й самі докладемо усіх зусиль, щоб наша участь у цій боротьбі була якнайбільша.
